Глава 12

Глава. 12

 Щоб хоч якось відволікти Кірта від докорів, що терзали його тепер, пов'язаних з тим, що він не зміг врятувати дітей у парку, Глорія, після повернення додому, всіма доступними їй способами, вирішила допомогти коханому, на якийсь час забути про все погане.

 Адже, як тепер вона розуміла, зло і жахи, що чинилися цим злом, були всюди. І якщо все брати близько до серця… то до добра це не приведе.

 Звичайно, вона не була безсердечною і бездушною стервою. Але, у своїй професійній діяльності, Глорії довелося зіткнутися з таким... що тільки вміння, що з часом з'явилося в неї, хоч якось відгороджуватися від усього, не давало їй впадати в повний відчай і не з’їхати з глузду.

 Доля звела її з цим могутнім та таємничим воїном з іншого світу. З тим, з ким вона вперше пізнала, справжню пристрасть та любов. І саме тим, що зараз її переповнювало, коли вона бачила Кірта, дівчина й хотіла того відволікти. Ну, а  якщо бути ж цілком чесною, то скоріше, навіть більше відволікти себе.

 Так що, після повернення додому, вона зайнялася з Кіртом любов'ю. І, що найдивовижніше – це справді допомогло на якийсь час все забути. Забути, і відсторониться від жахів та переживань пережитого у парку кошмару.

 За ті дві години, що Кірт провів з Глорією в ліжку, він не промовив жодного слова. Адже жодні слова, зараз не могли допомогти дівчині, забути пережитий жах.

 І як виявилося насправді, то це не Глорія допомагала зараз Кірту. Хоч вона так і вважала спочатку.

 За своє життя, повне битв, небезпечних пригод і неймовірної кількості всіляких кошмарів і неприємних, несамовитих моментів, атлант навчився справлятися з усім. І те, що він переживав з приводу викрадених батьками-вампірами дітей, не означало, що через ці почуття він втратить розсудливість і здатність все тверезо і розважливо аналізувати, будуючи подальші плани дій.

 Дві години пристрасної постільної баталії, подіяли на Глорію краще за будь-які заспокійливі та антидепресанти. Цілком знесилена і неймовірно щаслива, вона миттєво заснула. Заснула з блаженною усмішкою на губах. Адже, як ні як, на її думку, їй вдалося допомогти Кірту відволіктися від думок, що мучили його…

 Коли через деякий час Глорія прокинулася, то, оглянувши ліжко, виявила, що коханого з нею поруч немає. Накинувши халат, вона пройшлася величезним будинком, і нарешті, знайшла Кирта.

 В одних трусах, атлант сидів на даху будинку і відчайдушно дивився в далечінь.

- Ти все думаєш про тих дітей? – присівши поряд із коханим, тихо поцікавилася Глорія. - Я сподіваюся, ти не продовжуєш звинувачувати себе в тому, що не зміг врятувати їх. Тому, що такий твій стан, починає мене турбувати. Адже ти, не можеш усіх врятувати і за кожного вбитого чи викраденого монстрами, відповідати.

- Зі мною, все в порядку. - Холодно запевнив її атлант. – Я, досвідчений воїн, який бачив і пережив багато чого. І досвідчений воїн, не дозволяє почуттям заволодіти його розумом.

- Усім… почуттям? – уважно подивившись на нього, поцікавилася Глорія. – І навіть… сердечним, пов'язаним із коханням?

 Продовжуючи дивитися в далечінь, Кірт важко зітхнув.

- Усім… без винятку.

- Але хіба, ми підвладні контролювати такі почуття, як кохання! – сумно та з образою, прошепотіла дівчина. - Адже вся краса і насолода життя в тому, щоб віддаватися таким почуттям, як кохання.

- Ми, народжені у різних світах і нас, по-різному виховували. - Спробував пояснити їй Кірт. - Багато хто загинув через це почуття любові, коли віддався йому повністю. І багато хто від цього, постраждав і страждає.

- Але ж мене, ти… любиш! Адже я бачила, що тобою опановують різні почуття.

- Так, опановують. Але я вмію швидко їх брати під контроль. Що раджу навчитися робити і тобі.

- Навіщо? – За інтонацією, з якою дівчина почала говорити, було зрозуміло, що вона й справді не дуже справлялася зі своїми почуттями та їх контролем. – Якщо я кохаю, то я кохаю, і не приховую цього! Я хочу, щоб це бачив мій коханий! Щоб він відчував моє кохання і насолоджувався їм, як насолоджуюся я!

- Кохання та пристрасть, різні речі. - Нарешті, глянувши на дівчину, якось незрозуміло, усміхнувся Кірт. – І чи є кохання взагалі? Чи є лише звички?

- Можливо, тобі видніше, адже ти у нас такий розумний і досвідчений. - Було чудово видно, що Глорія образилася. – Але у своїх почуттях, я вмію розумітися. І я знаю, що і коли відчуваю.

 Знову спрямувавши свій погляд у далечінь, Кірт продемонстрував свою здатність самоконтролю. Миттєво перейшовши на іншу тему.

- Поки я тут сидів і розмірковував, то, ось до чого додумався. Я хочу, щоби ти мені допомогла. Полягати ж твоя допомога буде в тому, що тобі треба буде спробувати дізнатися, де в цій країні, вперше, останнім часом, стали у великій кількості пропадати діти? Дізнавшись про це, я, можливо, вийду на лігво.

 Вислухавши прохання атланта, Глорія теж вирішила в міру своїх сил та можливостей взяти під контроль свої почуття та зайнятися справою.

- Я думаю, зможу це з'ясувати завдяки інтернету. Тим більше, що я маю ще й вихід на поліцейські лінії.

- Чудово. - У голосі Кірта, нарешті почулися задоволені інтонації. – Можеш шукати навіть не по всій країні, а за радіусом ста кілометрів від міста.

- Що це ти так скоротив радіус пошуку? – здивувалася Глорія.

- Батьки-вампіри за ніч можуть пролетіти не більше ніж вісімдесят кілометрів. Отже, те місце, куди вони забирають дітей, десь на такій відстані. – Пояснення Кірта були короткими та цілком зрозумілими, тож у Глорії більше не було приводу для задання нових питань. І їй не залишалося більше нічого іншого, як спуститися з даху в будинок і засівши за комп'ютер, зайнятися роботою.

 Кірт, залишившись сидіти на даху, прийняв позу лотоса. Йому необхідно було поринути у медитацію. Очистити розум від непотрібних думок. Накопичити в ядро енергію цього світу. Зробити все необхідне, щоб підготуватися до нового, майбутнього полювання.