Глава 11

Глава. 11

  Підбігаючи разом з полісменами і Глорією до колеса огляду, Кірт одразу відчув до болю знайомий, неприємний запах, що кинувся йому в ніздрі.

 Запах – крові.

 Крові, яка вже встигла пролитися на цьому атракціоні. Те місце, де відвідувачі парку мали відпочивати та отримувати від цього відпочинку насолоду, стало для них пасткою.

 Дві дюжини людей, що застрягли на оглядовому колесі, ще не знали, що вони приречені. Одні на швидку смерть, а дев'ять дітей, що входили до їх числа, ще на більш жахливу долю…

 Саме ці діти були метою нападу жахливих монстрів в особі вампірів, на відвідувачів парку.

- Що тут у вас відбувається? - Невдоволено поцікавився у своїх колег, які знаходилися біля атракціону, полісмен, якого Кірт вимазав у морозиво.

- Якісь психи залізли на атракціон і щось там тепер творять. – почав пояснювати один із поліцейських. - Буквально кілька хвилин тому, вони скинули з колеса огляду цих дух бідолах.

 Тремтяча рука полісмена, вказала на те, що залишилося від літньої пари, що стала першими жертвами нападу невідомих злочинців на атракціон, біля якого вони зараз стояли.

- Так чого ж ви стоїте тут і дивіться! – загарчав на своїх колег напарник постраждалого від морозива полісмена. - Чому ви нічого не робите, щоб зупинити тих психів?

– А що ми можемо зробити? – розвів руками один із полісменів, невдоволений кинутим ним докором та звинуваченням. – Нам туди не залізти, а механізм атракціону, як ми щойно перевірили з бригадою механіків, виведено з ладу. І до речі… оператора цього атракціону, теж виведено з ладу. Йому… хтось прокусив шию, і бідолаха весь стік кров'ю.

 Поки поліцейські вели марні розмови, від яких людям, які перебували на атракціоні, нітрохи не було легше, оскільки в цей момент вони зазнавали нападу вампірів, Кірт вирішив діяти, так як умів це робити.

 Він бачив і чудово тепер знав, з яким ворогом має справу. І це, його анітрохи не лякало. Адже він уже багато разів бився з вампірами. Бився і перемагав їх.

 Це, він і тепер збирався зробити. Навіть те, що атракціон не працював, атланта не зупиняло. Адже, як така дрібниця могла зупинити того, хто мав неймовірну силу, спритність і швидкість. Так що, Кірт збирався піднятися нагору по колесу огляду, тим же самим способом, як це робили вампіри.

- Чекай мене тут. – суворо попередив Кірт Глорію. Тієї ж миті, він кинувся до атракціону.

 Перш ніж хтось із полісменів встиг збагнути, що задумав, цей дивний довговолосий гігант, як той уже швидко, немов мавпа, ліз по атракціону нагору. Ліз із тією самою спритністю і швидкістю, як це нещодавно робили вампіри.

- Що він робить!? - Невдоволено, потягнувшись за пістолетом, загарчав полісмен, який постраждав від Кірта.

- Те, що мали зробити ви. - В тон йому, невдоволено пояснила Глорія. - Збирається врятувати тих бідолах, яким ви не в змозі чимось допомогти.

- Хто він такий? - здивувався полісмен, який захоплювався нещодавно приголомшливим підйомом по атракціону вампірів. - Як йому вдається так підніматися!?

 Здійснюючи підйом, Кірт встигав оглядати всі кабінки, намагаючись визначити, де зараз найбільше була потрібна його допомога. І ось це, було визначити досить складно. Адже допомога його була потрібна скрізь. Скрізь, де зараз встигли влаштуватися вампіри.

 Його шлях лежав прямо до кабінки де Овак намагався встромити свої ікла в матір семи літнього хлопчика, який недавно ледь не став його жертвою. Опір, який чинила мати вампіру, розлютив кровососа не на жарт. Розлютив до того, що коли він, уже дотягнувшись до шиї своєї жертви, що чинила опір, спробував встромити в неї ікла і та, інтуїтивно тицьнула в його морду хрестик, що висів на її шиї, Овак впав у справжню, дику лють.

 Срібний хрестик обпік вампіру підборіддя. Нагадавши монстру, який вже встиг забути, про щось подібне, що таке біль.

 Забувши про свою спрагу крові, Овак, в запалі люті, викинув свою норовливу їжу з кабінки.

- Ах ти, сука вперта! — гарчав він, тримаючись рукою за підборіддя, що димилося і на якому віддрукувався хрест. - Помри ж, не пізнавши щастя мого укусу.

 Кричачи від жаху і розмахуючи  руками, дівчина полетіла вниз до неминучої смерті. Саме така смерть уже встигла осягнути літню пару, скинуту нещодавно Ергітом.

 З відчаєм і безпорадністю, люди, що знаходилися внизу, спостерігали за смертельним падінням дівчини. Спостерігали не в змозі допомогти цій новій жертві бандитів, які напали на відвідувачів «колеса огляду».

 Але вже буквально через удар серця, жах на обличчях спостерігачів, змінився на радість і полегшення. Адже, коли дівчина пролітала повз Кірта, той встиг схопити її рукою за ногу, зупинивши її подальше падіння.

 Підтягнувши дівчину до себе, атлант змусив її міцно схопитися за одну з перекладин атракціону, давши при цьому пораду:

- Тримайся міцніше і, в жодному разі, не розтискай рук.

 Закінчивши з порадами, він знову поліз нагору. Але його відразу зупинила окриком, врятована щойно дівчина.

– Будь ласка, там залишився мій син. Врятуйте його.

- Добре. – коротко пообіцяв Кірт. Тепер він цілеспрямовано піднімався до кабінки, з якої нещодавно було викинуто дівчину.

 Опинившись біля потрібної кабінки, він швидко і легко підкинув своє тіло вгору.

 Овак вражено витріщив свої жовті очі на раптово застрибнувшого всередину кабінки довговолосого гіганта. Який з'явився перед ним так легко і безшумно, наче якийсь безтілесний дух. Своєю раптовою появою, цей незнайомець, змусив кровожерного вампіра на секунду відчути ще одного забуте почуття…

 Почуття страху.

- Ти хто такий? - Тільки й зміг, що в першу мить вражено відкрити рот Овак.

– Я, той, хто вас знищить. - Коротко представився йому Кірт, відразу всадивши відразу один з трофейних мечів вбивці Акхали в серце вампіра.

 Ще більше здивовано витріщивши очі на меч, що пронизав його серце, Овак, раптом переможно посміхнувся.