Глава 10

Глава. 10

 Безліч світлових ілюмінацій, які покривали атракціони, музика, шум, що вироблялися працюючими механізмами, гомін людей, упереміш з дитячим сміхом радості та захоплення, привернули увагу Кірта.

 Навіть перебуваючи у таксі, у якому вони їхали, незважаючи на зачинені вікна, які не пропускали сторонні звуки ззовні, атлант примудрився якось все розчути. Подивившись у вікно на парк, повз який вони вже за хвилину почали проїжджати, Кірт пожвавішав. За його обличчям, що змінилося, можна було припустити, що він, схоже, щось згадав.

– Це, випадково не центральний міський парк? - Задане Глорії питання,  застало її під час споглядання через дверне скло заповненого людьми парку.

- Ти, маєш рацію, це, центральний міський парк. - Дала вона ствердну відповідь.

– Нам треба тут вийти. - Коротко, швидше наказав, ніж попросив, Кірт.

- Невже тебе потягнуло розважитись! - Усміхнулася дівчина, витлумачивши дії коханого по-своєму. Подивившись на водія, який чув їхню розмову, вона попросила. – Зупиніть, будь ласка, тут. Здається, ми вже приїхали.

– Як скажіть. – Знизавши плечима, водій зупинив машину біля парку.

 Розплатившись із водієм таксі, до якого в машину відразу підсіли нові клієнти, Глорія, взявши Кірта під руку, блаженно зітхнувши, поцікавилася:

- Ну, з чого ж ти хочеш розпочати нашу розвагу?

– Ми тут не для розваги. – поправив її Кірт.

- Тоді, навіщо? - Здивувалася дівчина, продовжуючи з надією дивитися на атракціони, що так і манили її покататися на них і розслабитися. Зараз, для неї це було, саме те, що треба.

 Хоч так вона сподівалася, хоча б на якийсь час забути про той жах, який ожив для неї вже як з півмісяця тому. Ожив тоді у Грозному. Ожив, разом із нападом зграї перевертнів.

 Як же їй хотілося, хоч на короткий час повернутися до нормального, звичайного життя. Повеселитися, як це робили всі ці люди, які перебували зараз у парку. Адже для всіх цих людей, не існувало ні перевертнів, ні вбивць Акхали, ні вампірів, ні браків. Ні жодних інших монстрів.

- У газеті, у тебе вдома, я прочитав, що у центральному парку останнім часом пропало кілька дітей. - почав пояснювати Глорії причину їхнього знаходження в парку Кірт. Його слова, немов вилите прямо на голову відро холодної води, остудило мрії дівчини про звичайний відпочинок у парку. - Вік цих зниклих дітей не старше чотирьох-п'яти років. Поліція підозрює у зникненні дітей якогось маніяка, а то й якийсь культу. Незважаючи на посилену охорону парку, діти продовжують зникати, хоча батьки практично не зводять з них очей.

 Це вже не було відро холодної води на голову. Її всю, буквально занурили з головою в діжку з крижаною водою.

- Ти вважаєш, що у зникненні дітей замішані монстри з Атлантиди? - Нахмурилася Глорія, тепер вже зовсім забувши про всякі веселощі. Знайома не з чуток з жахами, що відбуваються в її світі, вона тепер дивилася навколо з підозрілістю і настороженістю. Дивилася, як мисливець. Намагаючись знайти серед натовпу, що заповнював парк, ще більш грізного і жахливого мисливця. Того, хто використовував цей парк як свої мисливські угіддя.

- Це, ми і спробуємо з'ясувати. - Коли атлант вимовляв ці слова, в його ногу врізалася маленька дівчинка років п'яти, що грала зі своїм, старшим від неї на пару років братом у наздоганяння.

 Опустивши голову, Кірт усміхнувшись, подивився на дівчинку, яка збентежено, потирала лоб ручкою.

- Не сильно забилася, мала? - поцікавився він у неї дбайливо. При цьому, його ніжні слова, буквально зворушили, чи не до сліз Глорію, яка уважно спостерігала за ними.

- Та ні, все гаразд. - Усміхнувшись Кірту у відповідь, заспокоїла його дівчинка. - Сподіваюся, містере, я, вам не зробила боляче.

 Усміхнувшись ще більше, Кірт у свою чергу, заспокоїв дівчинку:

- Дякую за турботу, юна міс, але хіба така красуня може завдати болю.

 Засоромившись, дівчинка вже через секунду засміявшись, кинулася знову тікати від брата, який вже підбігав до них.

- Маргарита, я, тебе все одно наздожену. - Закричав він їй услід з веселістю азартного гравця, повністю поглиненого в гру і не помічавшого, що їх із сестрою намагаються дозватись мама з татом. Батьки, мабуть, тільки тепер помітили, що їхні діти надто далеко відійшли від них у своїй грі.

 Коли брат із сестрою втекли геть, Глорія по-новому, зацікавлено подивилася на Кірта.

– Не знала, що ти любиш дітей.

- Ти багато чого ще не знаєш про мене. - Помітив їй Кірт, став розглядати атракціони. – Отож, на цих пристосуваннях, ви відпочиваєте та розважаєтеся. Не зрозумію. Що вас у них заводить? Адже вони… не несуть небезпеки, від якої кров починає розтікатися по всьому тілу. А тут, ти знаєш наперед, що все закінчиться добре.

- А які ж у вас на Атлантиді розважальні атракціони? – зацікавилася Глорія. – Якщо, звісно, вони у вас є, ці атракціони.

– У нас є тренувальні, якщо їх так можна назвати, атракціони. – пояснив Кірт. - А взагалі, краще за всякі атракціони, це політ на драконі. Ще не прирученому і не об'їждженому. На драконі, який так і норовить тебе скинути з себе на висоті сотні метрів над землею.

- Так у вас є дракони! - Знову вразилася, почутому про Атлантиду Глорія. - А вони, що й справді, вогнедишні?

- Не всі. Лемійські бойові дракони завдають ударів енергією Вогню. Так само є Крижані дракони. Ці, завдають ударів енергією Холоду. Є ще кілька видів драконів. Але на щастя, чи на не щастя, на Атлантиді залишилося не так багато драконів. Ще й остання війна, значно зменшила їхню популяцію. Адже кожна з армій використовувала як бойову міць, спеціально натренованих драконів.

- Та ти не перестаєш мене дивувати! - Чесно зізналася дівчина. Почуте, ніяк не вкладалося у її голові. - Хотіла б я все це побачити на власні очі.

- Тобі, що мало того, що ти вже бачиш тут, у себе на Землі! – здивувався Кірт. - Зрозумій, коли це реальність твого світу, це, вже не так кумедно та чудово. Хоча на Атлантиді, мені все подобається. Але я звик до свого світу. До всієї його краси та жахів. Як звик і до життя, у щоденній битві за своє життя.