Глава 4

Глава. 4

 Безшумною ходою, яка зовсім недавно так здивувала і злякала Вадима, Кірт повільно наблизився до фігури, яка причаїлася під вікном. Будь-якої мить він готовий був завдати удару ножем.

 З того моменту, як він вступив до коридору, Кірт не дихав, щоб навіть диханням не видати своєї присутності. Адже неймовірно чуйний слух багатьох противників, на кого, йому, зазвичай доводилося полювати, запросто міг уловити вдих чи видих. Вловити на відстані у кілька десятків метрів.

 І ось тепер, перебуваючи за метр від своєї жертви, що так і не помітила його, він зробив невеликий вдих. Щоб уже на видиху, цієї ж миті, завдати удару. Удару, вже занесеним для цього ножем.

 Схопивши вільною, правою рукою, свою жертву за плече, він різко розгорнув її до себе обличчям... І побачив дівчину-чеченку, яка злякано дивилася на нього.

 Великі перелякані темні очі, на трохи привабливому обличчі, викликали в пам'яті Кірта інший дівочий образ… Образ Глорії.

 А це, вже Кірту не сподобалося. Адже не можна було допускати, щоб сторонні думки заважали полюванню. Навіть, якщо ці думки були про чорняву красуню з прекрасними блакитними очима.

 Відразу ж викинувши з голови та думок усе пов'язане з журналісткою, він продовжив робити те, навіщо сюди прийшов. Продовжив полювати.

 Щоб остаточно переконатися, що це, не та, хто йому потрібний, Кірт, задер дівчині верхню губу. Зробивши огляд її зубів. Після чого, нарешті зробивши видих, опустив ніж.

- Що ти тут робиш? - пошепки запитав він у дівчини, звернувши при цьому увагу на встановлену біля вікна снайперську гвинтівку.

- А ти, що, сам не бачиш! - Гнівно, з викликом, прошипіла полонена снайпер. На подив, вона швидко змогла перейти від переляку до агресивного стану. Стану приреченої жертви, якій вже нема чого втрачати. – Ну, давай! Російська свиня, кінчай! Роби те, що збирався зробити!

– Ти, мені не потрібна. – заспокоїв її Кірт. Бачачи, що дівчина йому не вірить, він дав їй коротке пояснення. – Мене, ваші людські війни не цікавлять.

 Залишивши дівчину-снайпера там, де він її і схопив, Кірт швидко і все також безшумно, пішов геть. Буквально за якусь мить, розчинившись у напівтемряві.

 У своє визволення дівчина повірила не одразу. Вирішивши, що російські військові вирішили з неї познущатися.

 Але, нарешті, до неї дійшло, що, схоже, вона й справді, здобула свободу, і ніхто не збирався її вбивати.

 Прошепотівши рідною мовою молитву і поцілувавши медальйон, що висів на її шиї, дівчина вирішила, що для неї буде краще, швидше забратися звідси. Залишити цю точку, поки не нагрянули ще якісь федерали. Не такі добрі, як цей дивний гігант, що залишив її буквально пару хвилин тому.

 У той момент, коли вона, нахилившись, потяглася за своєю гвинтівкою, з правого боку коридору, у темряві спалахнули зловісні червоні очі. Тихе утробне гарчання дикого звіра, що пролунало разом з цим, змусило дівчину, злякано подивитися на всі боки.

 Первісний тваринний страх, який охопив дівчину-снайпера, яка раніше нікого не боялася, що чудово підтверджувала її недавня готовність зустріти безстрашно смерть, тепер змушував войовницю тремтіти. Тремтіти сильно і неконтрольовано. Тремтіти, мов від морозного зимового холоду.

 Водячи, затиснутою в зрадливо тремтячих руках гвинтівкою на всі боки, дівчина намагалася виявити того, хто її так налякав.

 Нове, коротке, тихе гарчання ліворуч, змусило її відразу націлитись у той бік... Але там, нікого не було.

 Вирішивши, що це, можливо, просто пустують нерви після недавнього нападу на неї того дивного гіганта, і в неї зараз, просто розігралася уява, дівчина опустила гвинтівку. І в цей же момент, вона вловила за собою якийсь рух. Щось, стрімко кинулося до неї з темряви…

 Дівчина тільки й встигла повернути трохи голову. Розглянувши при цьому… жахливу, вишкірену пащу, яку всіювали гострі, покриті слиною ікла.

 Хвиля сморіду з розкритої пащі, що обдала її, дало зрозуміти, що це не міраж. А удар когтистої лапи по руці, що вибив з тієї гвинтівку і залишив на передпліччі чотири довгі глибокі криваві рани, підтвердив жахливу реальність того, що відбувається.

 Від болю та страху у дівчини відібрало мову. Відкривши рота в німому крику, вона відчула, як новий удар пазуристої лапи, розриває їй груди. Відкидаючи її назад до стіни. Вдарившись об яку, вона сповзла на підлогу.

 З жахом, войовниця, яка  нещодавно не боялася нікого і нічого, дивилася на того, хто стояв недалеко від неї. Дивилась, чи то величезного вовка, що опустився тепер на чотири лапи, чи то ведмедя.

 Що то був за звір, не мало значення. Адже цей монстр готувався, мабуть, до останнього вирішального стрибка. І його жертві було не до з'ясування того, хто її вбиває.

 Коли звір стрибнув, дівчина зрозуміла, що це - кінець. Але сталося несподіване...

 Коли звір був у польоті і вже мав, ось-ось, обрушитися на свою жертву, несподівано, хтось, стрімко кинувся на нього збоку. Захоплюючи та відкидаючи того, разом за собою убік.

 Не повертаючи голови, дівчина краєм ока спостерігала, як два сплетені тіла, прокотилися по підлозі. Покотилися, поки звір не відкинув геть від себе нападника... яким, виявився, дивний довговолосий гігант, який нещодавно ледь не вбив її.

 Відлетівши від перевертня метрів на десять, Кірт упав на стіл, який розлетівся під його вагою. Звільнившись від нападника, перевертень, схопившись на лапи, гнівно виблискуючи палаючими наче розжарене вугілля очима, глянув на істоту, яка наважилася напасти на нього. Побачивши же, що з уламків столу піднімається людина, він вишкірив ікла. І видавши загрозливий рик, кинувся в атаку. Маючи намір, розірвати цю людину, яка посміла кинути йому виклик.

 Зрозумівши, що перевертень розраховує на легку перемогу, виробляючи стрімку атаку, нітрохи не дбаючи при цьому про захист (бо звір не бачив у ньому суперника), Кірт, який не сильно розраховував зараз на свою силу, як це було раніше, вирішив застосувати тактику уникнення прямого зіткнення. Адже в прямому зіткненні з могутнім перевертнем, доки не відновилася його сила, він програвав.