Глава 2

Глава. 2

 Бойовий десантний гелікоптер МІ-24, оскалившись усіма своїми ракетами, гарматами та кулеметами, приземлився недалеко від Грозного. Єдиними пасажирами цієї величезної літаючої фортеці, цього разу були всього чотири людини.

 Хтось сказав би, що це непробачне марнотратство та злочин. Ганяти гелікоптер в такий важкий і небезпечний час, лише через якусь жалюгідну жменьку людей. Але для тих, хто хоч трохи розбирався в тонкощах військових операціях, було б зрозуміло, що ті, кого зараз доставили до Грозного, не якісь рядові солдафони, через яких б палили горючку і ризикували втратою чудової бойової машини.

 Коли ця четвірка вилізла з гелікоптера, який відразу ж упорхнув знову у вечірнє небо (що також вважалося непробачним марнотратством, так як на борту не було ні пасажирів ні вантажу), троє прибулих миттєво взяли зброю напоготові. Причому двоє тримали на прицілі своїх автоматів, їх четвертого супутника, а третій - водія, що чекав на них не далеко від свого БТРу.

 - Гей, хлопці, ви чого? - Злякався водій БТРу, побачивши націлений на себе автомат.

- Гнів богів. - Тримаючи палець на спусковому гачку націленого на водія автомата, сказав свою частину пароля майор Кружінков.

- Афродіта більше не сердиться. - Зрозумівши, що від нього хочуть, сказав свою частину пароля водій.

- Правильно. – на мить посміхнувся майор, опустивши при цьому автомат. На відміну від нього, двоє агентів, які прилетіли з ним, продовжували тримати на прицілах своїх автоматів Кірта.

- Ну, ви, хлопці і даєте! - Полегшено видихнув водій, який  встиг добре так злякатися. – А цей, що зробив? - Він кивнув головою на Кірта, так само, як і його супроводжуючі одягненого в камуфляж.

- Не твого розуму справа. – суворо сказав майор. - Сідай краще за кермо. До темряви, ми маємо бути на місці. І запам'ятай. Жодних нам питань. Запитання можемо ставити тільки ми тобі, а ти, вже будь ласка, на них відповідай. Зрозумів?

- Так точно. – Отрапортувався водій і вмостився на своє місце у БТРі.

 Почекавши, коли його пасажири залізуть у броньовану машину, він рушив до міста, при цьому встигнувши здивуватися ще тому, що помітив, що руки Кірта були скуті посиленими наручниками. Сполучний ланцюг цих посилених наручників був вдвічі товщій, ніж на звичайних наручниках. А це, вже саме по собі говорило про те, наскільки був небезпечний і сильний цей дивний довговолосий гігант.

 Дорога, якою до міста їхав БТР з агентами та Кіртом, була заповнена бойовою техніками, що рухалася в різних напрямках. Піших солдатів федеральних військ, поки не було видно, що зацікавило майора, який спостерігав за дорогою через вузьку щілину бронілиста, що закривав вікно.

- Невже чеченські снайпери, досі вас турбують? – поцікавився він у водія. – Тож це тому на дорозі немає піших солдатів?

- А ви спостережливі, товариш майор. – похвально підтвердив припущення Кружінкова водій.

– Робота у мене, така. - Вирішивши показати, що він, ще й скромний, майор сором'язливо, наче дівчина, посміхнувся, що змусило водія, який був не дурним хлопцем, зрозуміти… з якою ж небезпечною людиною його звела доля. Буквально кілька хвилин тому, цей майор, міг його пристрелити, не дай він відповіді на пароль, а зараз розігрує перед ним скромника.

 Та з таким гостем, вухо треба було бути напоготові. Адже вже не раз доводилося бачити таких «люб’язних», тут, на війні. Такі «люб’язні», навіть коли прокручуватимуть ніж у ваших кишках, будуть усміхатися.

 Тим часом, самого майора Кружінкова мало цікавило, що про нього думає водій. Зараз його цікавив Кірт, який сидів між двома агентами. Чий спокій та бездіяльність, сильно діяли йому на нерви. Як досвідчений оперативник, він знав, що довга бездіяльність присипляє пильність ворога, і не хотів, щоб його пильність і пильність агентів, що його супроводжували, була присиплена цією машиною руйнування, яку вони привезли сюди, до Грозного. Може, звісно, п'ять років тому, десь у цих горах і сталося щось неймовірне, але, не такою ж мірою… щоб одна людина змогла протистояти взводу спецназу. Тим більше, у рукопашній. Ці думки, весь час не давали спокою Кружінкову, бо якщо це була правда, то тоді… Кірт і справді, був дуже небезпечний. І якщо це так - чи зможуть тоді вони зупинити його, якщо той розійдеться?

 Втішало ж одне. Що Кірт був ще під дією вколотих йому пару годин тому у гелікоптері, заспокійливих транквілізаторів. Але їхня дія не вічна, а колоти ще йому їх у самому Грозному, де треба було розслідувати справу, що привела їх сюди, полковник Ратський заборонив. Але це, було ще не все… Але про решту, майор, поки що не хотів турбуватися. Для цього, він ще матиме достатньо часу попереду.

- Яке становище на даний момент у Грозному? - Запитав він у водія, цим вирішивши, приступити до отримання інформації, а заразом і відволіктися від думок, які, все-таки, почали його турбувати.

 Зрадівши, що йому знову представилася можливість побалакати, водій почав викладати відомості, які мав у своєму розпорядженні.

– Зараз, місто повністю у наших руках. Однак, повний контроль ми маємо лише вдень. Вночі ж, у місті відновлюють свою активність бойовики. З настанням темряви, вони відчувають себе господарями міста. Тож уночі, в місті, знову починається війна. Буквально дві ночі тому була велика битва, а так, майже щоночі, у різних районах міста, відбувається кілька коротких сутичок. Бойовики намагаються не залазити у довгі бої. Нанесуть удар і швидко йдуть. Але й наші розвідники, до яких я везу вас, не залишаються в них у боргу. Вистежать якусь із груп бойовиків і, як всиплять їм. Рідко кому з бойовиків вдається втекти від них, якщо ті вистежують їх. Ці розвідники, навіть якісь божевільні. Мисливці за трофеями. То вухами бойовиків обвішуються, то носами. Але свою роботу, вміють робити.

 Якби майор у той момент, коли водій розповідав про трофеї розвідників, звернув увагу на Кірта, то побачив би, як у того на опущеному вниз обличчі, жваво блиснули очі. Але цього навіть не помітили агенти, які, хоч і зацікавлено слухали водія, не випускали з поля свого контролю об'єкт своєї охорони.