Глава 20

Глава 20

 Після знищення загону горгів, Кірт, продовживши своє просування другим поверхом музею, ще кілька разів вступав у невеликі битви з монстрами, які траплялися на його шляху.

 Всі ці сутички завершувалися досить швидко і легко для короля-перевертня, який убивав своїх супротивників із впевненістю та майстерністю запрограмованої машини.

 Кілька разів, вмираючі монстри, перед своєю смертю, зі зловтіхою твердили одне й те саме… Твердили про якийсь, приготовлений йому Повелителем неприємний сюрприз.

 Можливо, у такий спосіб, переможеі напівкровкою монстри, намагалися хоч якось помститися своєму вбивці. Змусивши того нервувати і ворожити, з приводу почутого. Але навряд чи, все було сказано задля цього.

 Схоже, що Повелитель (як називали примару монстри), і справді приготував щось жахливе і неприємне для короля-перевертня. Для свого головного ворога.

 Тому Кірт і не зволікав.

 З натиском і повною впевненістю, що треба поспішати, він просувався все ближче та ближче до головної виставкової зали. Почуття, що зволікати не можна, гнало його вперед, до заповітної мети. Ніякого зволікання та затримок не мало бути. Ніщо й ніхто не мали права зупинити його.

 Тепер Кірту було не до насолоди боєм. Він, просто вбивав. Вбивав, як умів робити це найкраще. Вбивав, швидко та безжально. Вбивав, випереджаючи супротивників у їхніх атаках на нього. Завдяки використаній енергії з Ядра, виробляючи свої атаки з такою швидкістю та майстерністю, що ні в кого не було шансу встояти проти нього.

 Вже давно було втрачено рахунок, скільки мертвих монстрів він залишив позаду себе, на шляху свого просування.

 Кірт навіть не зупинився перед великими двостулковими дверима. За якими знаходився головний виставковий зал.

 Не зупинився, щоб подумати, чи варто йому так прямо, входити в можливо повністю заповнену монстрами пастку. Заходити туди, де на нього вже чекали. Входити до того, як хоч трохи перепочине і  поповнить запаси енергії у своєму Ядрі. Адже енергії в Ядрі тепер залишалося не більше однієї чверті від повного обсягу.

 Ударом ноги відчинивши двері, король-перевертень увійшов усередину, готовий битися з будь-якою кількістю ворогів.

 Опинившись усередині, Кірт виявив, що великий виставковий зал був… Порожнім!

 Не було жодної армії монстрів. Не було Повелителя. Хоча… в далекому кінці зали, біля золотого трону, хтось таки був.

 Але, це був не привид-Ратський.

 Серце напівкровки болісно кольнуло від поганого передчуття, адже, було, схоже, що йому не брехали всі ті монстри, яких він вбив по дорозі. І, схоже, що Повелитель приготував щось страшне і болісне йому.

 Хоча ще залишався шанс, що його головний противник знаходився десь поблизу, і тільки й чекав відповідного моменту для нападу.

- А ось і сам король-перевертень завітав на прийом до нашого Повелителя! - зловісно посміхнувшись, голосно прокричав Тискар. Саме він і стояв біля золотого трону. – Вибач, але господар відсутній у дуже важливих справах. Тож, прийму тебе, я. Тільки, будь ласка, спробуй одразу не померти. Адже мені за стільки треба з тобою розквитатися.

- Ми знайомі? - Чисто з цікавості, поцікавився Кірт, адже цей вбивця Акхали поводився так, ніби йому було завдано особистої образи.

– Ми з тобою, ні. - З жалем захитав головою Тискар. - Але ти познайомився з багатьма моїми братами. З братами, які тепер усі мертві!

- Тепер все зрозуміло. - Не поспішаючи, ставши йти через зал до трону, з розумінням поспівчував Кірт. - Тобі не терпиться приєднатися до своїх братів, і в цьому тобі можу допомогти, тільки я.

- Що, Кірт, вирішив познущатися. – хижо блиснув очима Тискар. - Нічого, це тобі можна. Тим, хто йде на смерть, багато  чого дозволяється.

 Продовжуючи повільно наближатися до трону, напівкровка здивовано глянув на всі боки.

- І де ж усі інші? Тільки не кажи, що ти, сам маєш намір мене вбити?

- Від тебе нічого не сховаєш, Кірт. – похвально посміхнувся своєю зловісною усмішкою командир убивць Акхали. - Я не настільки дурний, щоб поодинці намагатися вбити великого короля-перевертня.

 Все з тією ж зловісною усмішкою на морді, до якої додався переможний блиск в очах, Тискар ляснув у долоні, давши сигнал тим, про кого натякав Кірт.

 Замість переляку та розпачу, на обличчі короля-перевертня з'явився лише радісний вираз, коли в залі з'явилися ще дванадцять убивць Акхали.

 Четверо вбивць одразу перекрили вхід до зали позаду Кірта. Очевидно, вирішивши, не дати тому втекти.

 Але ні про які втечі король-перевертень навіть і не думав.

- Ось тепер, набагато цікавіше! – похвалив Кірт Тискара. - Звичайно, шкода, що вас так мало, але краще все-таки тринадцять убивць Акхали, ніж один пустодзвін.

 Те, що Кірт показав, а точніше висловив, своєму противнику на словах, було, звичайно, не зовсім правдою.

 Тринадцять убивць Акхали були для нього дуже серйозними та небезпечними противниками.

 Однак треба було переконати його супротивників у протилежному. Позбавити їх впевненості у силі та у перевазі над ним. Змусити їх нервувати і робити помилки. Помилки, за допомогою яких Кірт мав спробувати перемогти у цій нерівній сутичці. У сутичці з одним з найнебезпечніших і найхитріших противників. Якими були вбивці Акхали.

 Купившись на слова короля-перевертня, вбивці, гнівно шипаючи, стали стискати кільце навколо свого противника, який зневажливо ставився до них. Противника, який хоч і вбив уже стільки багато монстрів по дорозі в зал, але навряд чи був здатний впоратися з тринадцятьма вбивцями Акхали.

 Хоча…?

 Вимовлені щойно Кіртом зневажливі слова, таки змусили вбивць, крім їхньої волі, засумніватися і почати трохи нервувати.

 Лише Тискар залишався спокійним, бо відразу розгадав маневр короля-перевертня. І як було не розгадати цей прийом, адже він, сам би саме так і вчинив, якби опинився на місці Кірта.