Глава 19

Глава 19

 Те, що Ватизару пощастило стільки пройти по музею, який буквально кишить монстрами, було тільки завдяки тому, що він сам був монстром. І усі монстри, яких зустрічав брак на своєму шляху, приймали його за свого.

 Але, тривало це доти, поки пройдисвіт не зустрів загін браків.

- Ти з чийого загону? - Невдоволено подивившись на сородича, який хитався на самоті, суворо поцікавився командир загону браків.

- Та я, ось, втратив своїх. - Не ставши багато розмірковувати над відповіддю, збрехав пройдисвіт. - Ми зіткнулися з цими жалюгідними людьми, і надавали їм так, що ті кинулися хто куди. І я кинувся переслідувати цих трусів. Так і відбився від своїх.

 Змірявши Ватизара недовірливим поглядом, командир браків із сумнівом похитав головою, що було й не дивно, адже всі бракі не відрізнялися великою сміливістю та військовою відвагою. І почути від одного зі браків щось подібне, було не просто дивно, а дуже підозріло.

- Мені чомусь здається, що ти, товстун, кажеш не правду. – Зрештою, відкрито, поставив слова незнайомця під сумнів командир браків.

 І зробив він це через те, що відчував за собою силу та підтримку свого загону у кількості двадцяти трьох побратимів. І тому, дозволив собі звинувачувати, будь-кого в брехні.

 Причому, звинувачувати не боячись при цьому, що його за це можуть привернути до відповіді.

- І справді, командире. Цей товстун, явно бреше. – підтримав свого командира один із браків. – Найімовірніше, він дезертир. Змився подалі від бою, а перед нами корчить із себе героя.

- Ну, ти, тихіше там тявкай! - Забувши про обережність, загрозливо попередив Ватизар брака, який посмів звинувачувати його. – За своє життя, я вбив стільки… що вам, жалюгідним трусам і не снилося!

 Почувши подібну образу, бракі почали невдоволено перешіптуватися, і уважніше розглядати Ватизара.

 Як і командир ворожого загону, пройдисвіт теж поводився впевнено і зухвало, оскільки теж відчував за собою підтримку…

 Підтримку кулемету, що висів на його плечі.

- Щось цей товстун, здається мені знайомим? - Ставши щось пригадувати, задумливо насупився брак, що стояв біля командира загону.

- Та й мені, також. – Погодився з ним ще один брак.

- А чи не те це барило з жиром, яке прислуговує цьому напівкровці, нинішньому королю-перевертню? – Раптом згадав перший брак.

- Точно! Схоже, що це - він! – пожвавішав його товариш.

– Ні, це - не я. - Зрозумівши, що схоже, він влип, став Ватизар переконувати браків, які вже погрозливо взялися за зброю.

- Підійди сюди, дружок. - Поманив Ватизара до себе пальцем командир загону.

- Навіщо? - Ще більше насторожився пройдисвіт, який все більше й більше розумів, що без бою тут не обійтися.

 Втекти від своїх сородичів у нього не було жодного шансу, адже набрана їм зайва вага, робила його набагато повільнішим, на відміну від інших браків.

- Мені треба щось тобі сказати. - Збрехав командир браків, ставши при цьому витягувати засунутий за спиною ніж.

- Я і звідси все чудово чую. - запевнив його Ватизар, по лобі якого вже котилися краплі поту, що краще за всякі слова, видавало його провину.

- Взяти його! - Зловісно вискалившись, наказав командир загону бракам, які тільки й чекали цього наказу.

– Краще залишайтесь на місці. – Попередив Ватизар браків, які, після отриманого наказу, загрозливо рушили до нього.

- Це жирне барило нам ще й загрожує! – невдоволено зашипів брак, який першим упізнав помічника короля-перевертня. - Ну, зараз ми йому весь його жир випустимо.

– Я вас попереджав! - Зрозумівши, що йому не залишається нічого іншого, Ватизар швидко скинув кулемет та відкрив вогонь.

 Те, що бракі спочатку спробували схопити свого родича-перебіжчика живцем, зіграло для них фатальну роль, оскільки жоден з них не спробував пустити в хід вогнепальну зброю, що була на їх озброєнні.

 І шансу для цього, Ватизар уже нікому зі своїх супротивників давати не збирався.

 Жорстокий кулеметний вогонь, одного за іншим косив браків, немов газонокосарка траву.

 Коли останній, вбитий кулеметною кулею брак упав на підлогу, Ватизар гордо оглянув влаштоване ним побоїще.

- Так! Все-таки не дарма я стільки разів дивився фільми про Рембо.

 Раптом, до пройдисвіта долинув шум, що швидко наближався, в якому щось ляскало і страшно шипіло.

 Через секунду в коридорі з'явилися три батька-вампіра.

 Злякано подивившись на кровососів, що летіли до нього, Ватизар підняв кулемет, і тільки тепер з жахом виявив, що...  витратив на загін браків всю стрічку з патронами.

 Але, навіть якби в кулеметі зараз і знаходилася повна стрічка, це йому не допомогло б у боротьбі з батьками-вампірами. Бо простою, свинцевою кулею, тих було не вбити.

 Завмерши на кілька секунд над тілами розстріляних браків, батьки-вампіри, нарешті, зрозумівши, що тут сталося, злісно зашипівши, подивилися на Ватизара, який безглуздо посміхнувся їм.

 Пройдисвіт остаточно зрозумів, що влип він, тепер, конкретно і на повну.

 Одночасно з тим, як батьки-вампіри, зірвавшись з місця, полетіли до зрадника, Ватизар, кинувши на підлогу марний тепер кулемет, кинувся летіти геть від трійці, що жадала його крові.

 Повітряна погоня, що почалася по музею, була схожа на повітряний бій часів Великої Вітчизняної війни.

 У лапах батьків-вампірів були затиснуті автомати, з яких вони раз у раз обстрілювали втікача, який тільки і встигав виляти з боку в бік, ухиляючись від куль, що летіли йому в догін.

 Ватизар і сам від себе не очікував, що ще був здатний літати з такою шаленою швидкістю, уникаючи кулі, що летіли в нього. Та й як було інакше. Жити захочеш і ще не так полетиш!

- Де ж ви, хлопці? - У розпачі голосив, немов молитву, пройдисвіт,  став розуміти, що довго його на такий темп польоту не вистачить.