Глава 15

Глава 15

 Прокинувшись, Глорія з подивом виявила, що поруч із нею більше спить Атлантик. Озирнувшись, вона не знайшла сина і в кімнаті, де вони з ним спали. Що вже саме собою тривожило.

 Коли Глорія прийшла в кімнату, відведену для Кірта, сподіваючись знайти там їхнього сина, то єдиний, кого вона там виявила, був Ватизар.

 Брак спав на кинутому, на підлогу матраці, біля порожнього ліжка короля-перевертня.

 Вирішивши все ж таки прояснити для себе ситуацію, пов'язану з відсутністю сина, а тепер і коханого, дівчина, розштовхавши Ватизара, який собі мирно хропів, зажадала від всезнайки пояснень.

- Ватизар, прокидайся. Ти не знаєш, де Атлантик та Кірт?

 Розкривши свої опуклі очі, брак здивовано глянув на дівчину, яка так безцеремонно розбудила його. Причому, ще й продовжувала його трясти, ніби він до сих пір не прокинувся.

- Для початку, припини мене трясти. – невдоволено зажадав Ватизар. - Якщо ж хочеш знайти Кірта з сином, то йди до зали, де ми вчора робили прибирання. А я, поки що, з вашого дозволу, ще посплю. Розбудіть мене, коли буде готовий сніданок.

 Давши спокій, знову захропілому Ватизару, Глорія попрямувала до зали, де нарешті і виявила свою пропажу.

 Завмерши на вході в зал, вона стала з усмішкою спостерігати, як Кірт проводив своє тренування, одночасно навчаючи і їх сина, який на диво, все швидко запам'ятовував, і майже так само ідеально, як і батько, повторював всі рухи поєдинку.

 Здійснюючи поправку синові з приводу одного з неправильно завданих тим ударів, Кірт нахилившись до його вуха, прошепотів:

- Мабуть, мама нас уже знайшла.

– Я знаю, тато. – прошепотів у відповідь Атлантик. - Я чув, як вона прийшла.

 Помітивши, що її кохані чоловіки про щось перешіптуються, Глорія здогадалася, що швидше за все, йдеться про неї, адже не втримавшись, Атлантик, трохи повернувши голову, змовницьки глянув у її бік.

- Сподіваюся, ви нічого поганого не кажете про мене. - Зробивши голос суворіше, загрозливо звернулася до змовників Глорія.

 Зробивши здивований вигляд, Кірт, повернувшись, подивився на кохану.

- Ти тут, Глорія? А ми і не помітили, як ти прийшла.

- Ну, ти і брехун. – усміхнулася дівчина. - Та ти ж мене почув, коли я ще була на півдорозі до зали.

 Усміхнувшись у відповідь, Кірт винувато розвів руками, при цьому Глорія помітила, як його обличчя на мить скривилося від болю.

 Схоже, ще було рано говорити про повне відновлення коханого, адже ще не минуло й доби, як його напівживого принесли агенти ФСБ.

- Чи не рано ти почав тренуватись? – невдоволено насупилась дівчина.

- Якщо я вже можу стояти без сторонньої допомоги, то, значить, можу і тренуватися. – пролунала самовпевнена заява напівкровки. – Та й Атлантика вже давно настав час навчати всьому тому, що вмію я сам.

- Так, мамо. Ми з татом вивчили вже кілька прийомів. – гордо підтвердив слова батька Атлантик. – Тож тепер, я можу битися навіть із вампіром.

- Мало мені було одного воїна. – невдоволено захитала головою Глорія. – То тепер вас двоє. В нас уже не сім'я, а армія.

- Давай мамо, і ти з нами потренуєшся. – запропонував Атлантик. - Тато розповідав, що ти теж добре борешся.

- Не так, звичайно, добре, як тато. – з гордістю помітила Глорія. – Але, дещо я можу.

 Почувши про тренування всією сім'єю, Атлантик дещо, а точніше, про декого згадавши, радісно посміхнувся.

- Тоді я побіжу і приведу дядька Ватизара. Адже він теж член нашої родини.

 Не встигли Кірт із Глорією зупинити сина, як той уже помчав із зали за «дядьком» Ватизаром, сподіваючись привести того на сімейне тренування.

- Думаєш, він зможе привести тренуватися цього лінивця? - Не вірячи в успіх сина, поцікавився у Глорії Кірт.

- Якщо він це зробить, то вважай, син перевершив батька. – усміхнулася у відповідь Глорія, після чого, вже стурбовано помітила. – Аби тільки Атлантик не привів на сімейне тренування і моїх батьків.

– Не бачу в цьому нічого поганого. – здивувався Кірт занепокоєнню коханої.

- Це ти зараз так кажеш. – співчутливо посміхнулася дівчина, яка чудово знала своїх батьків. – А от коли вони почнуть під час тренування давати свої поради. Чи може цей удар краще завдати так? А чи варто взагалі завдавати цього удару? Тоді ти зрозумієш, що таке намагатиметься навчити тих, хто сам у свою чергу намагається навчити свого наставника. Повір мені, дорогий, так вже було й не раз. Прямуючи в ногу з часом, а особливо наслідуючи своїх друзів і знайомих з вищого суспільства, мої батьки, чим тільки не займалися. Вони ходили у дороги спортивні клуби, наймали додому приватних тренерів. І всі ці тренери, навіть за великі гроші, які їм платили мої батьки, довго не витримували.

 Вислухавши всі ці причини, Кірт тільки усміхнувся у відповідь. Несподівано, наче метеор до зали влетів Ватизар, який тримав у лапах свій улюблений кулемет.

 Ставши обертати зброєю на всі боки, брак явно когось намагався виявити…

- Де вони? - Захеканим голосом, розлючено поцікавився Ватизар.

- Ватизар, ти знову тягаєшся з цим кулеметом! - невдоволено насупилась Глорія, на відміну від Кірта, яка ще не зрозуміла, що відбувається. - Тобі вже пояснили, що це не іграшка, а дуже небезпечна зброя!

- Отож і воно, що небезпечна. – зловісно вискалившись, погодився з дівчиною брак. – То де вони?

- Хто, вони? - Продовжуючи нічого не розуміти, своєю чергою поцікавилася Глорія.

 Раптом усвідомивши, що його обвели довкола пальця, бо він окрім Кірта та Глорії нікого так і не виявив у залі, Ватизар опустив кулемет. Обернувшись, він грізно подивився на Атлантика, який, як ні в чому не бувало стояв за ним і на обличчі, якого сяяла пустотлива усмішка.

- Що він тобі сказав, Ватизар? - поцікавився у свого помічника Кірт.

- Що вам терміново потрібна моя допомога? – Прокоментував слова Атлантика Ватизар.