Глава 14

Глава 14

- Я була права! Все це могло рознести не тільки цей будинок, а й весь квартал!

 Вирішивши реабілітуватися, Ватизар обставив все по-іншому, так, як умів робити тільки він один, при цьому змушуючи всіх забути про його помилки і провину.

- Якщо, все це, може зруйнувати цілий квартал, то й нашого супротивника все це, може легко знищити. Значить, виходить, що я… не лиходій, а - герой! Чи не так?

 Побачивши, що Ватизар чекає саме від неї похвали і схвалення, Глорія, звернувшись за допомогою, подивилася на Кірта. Але той, як будь-який воїн, побачивши гарну зброю, з інтересом і обожненням розглядав арсенал, що лежав на підлозі біля його ліжка.

- Кірт, скажи що-небудь. - Зажадала дівчина від коханого.

 Продовжуючи розглядати зброю, атлант згідно кивнув головою. Але сказав він зовсім не те, чого від нього чекала кохана...

- Схоже, що все це… те, що нам потрібне!

- Ну, що я казав! - Зрадів Ватизар, адже сам король-перевертень визнав його значущість. Подивившись на Глорію, він, поблажливо розвівши лапами в сторони, дав зрозуміти, що, на жаль, а має рацію саме він, а не вона. Це підтвердили й вимовлені слова. - Вибач, Глорія, але ми на війні. Тож, можеш похвалити мене.

- Не перегинай. – суворо примруживши очі, заспокоїла брака дівчина.

 Але цим тепер було не налякати Ватизара, і він продовжив наполягати на своєму.

- Невже так важко сказати, що я - молодець, і що я – правильно все  зробив?

 Зрозумівши, що Ватизар так легко від неї не відчепиться, Глорія вирішила поступитися. Тим більше, що тепер розуміла всю користь, яку принесе їм «колекція» брака у боротьбі з їхнім новим супротивником.

- Молодець.

- І? - Вимагав подальших похвал на свою адресу пройдисвіт.

- І цього, достатньо. - Цього разу, вже злісно блиснула очима Глорія.

- Добре. Добре. – заспокійливо виставив перед собою лапи Ватизар. – Я й так знаю, як ти мене любиш та поважаєш.

- Ну, ти і пройдисвіт! – не втримавшись, усміхнулася дівчина.

- Завжди до ваших послуг, моя принцеса. - Наче на аудієнції у палаці, зробив поклін брак, чим змусив усміхатися не лише Глорію, а й Кірта.

- Ось бачиш, кохана, тепер його й не проженеш. – пожартував атлант.

 З усього сказаного, мабуть, почувши тільки потрібне їй слово, Глорія з любов'ю подивилася на Кирта, з вуст якого так рідко зривалися ніжні, любовні слова. Тим більше, коли, як зараз, це було зроблено за такої кількості свідків.

- До чого ж приємно, коли ти мене так називаєш.

- А як я ще маю називати свою принцесу? Мати моєї дитини, і ту єдину, якій віддано моє серце, та й увесь я сам. – Зненацька, навіть для самого себе, зробив любовне визнання Кірт.

- До чого ж все це романтично! - Чи не плачучи, помітив Ватизар. - Мене хто так любив би.

 Подивившись на брака, Глорія порадила:

- Для початку, ти маєш сам когось полюбити. І тоді, на твої почуття дадуть відповідь такими ж почуттями.

 Почувши цю пораду, Ватизар невдоволено глянув на дівчину.

- Загалом то, я мав на увазі, щоб любили саме мене. Нехай по мені сохнуть і пускають слини. А я не збираюся страждати щоразу через своє кохання, як деякі.

- Це ти на кого натякаєш? — невдоволено примружився Кірт, помітивши, що за останніх слів, брак поглянув на нього. - Дивися мені, Ватизар, хоч я зараз і слабкий, але дати тобі по жирній дупі, знайду сили.

- Заспокойся, коханий. - Попросила Глорія Кірта не нервувати. При цьому, вона, мило посміхнувшись, по-дружньому подивилася на Ватизара. Адже як вона зрозуміла, той мав потрібну їй інформацію. - Схоже, мій любий Ватизар, тобі є, що мені розповісти.

 Обійнявши товстуна за плечі, дівчина повела його геть від ліжка, туди, де балакучий брак міг би докладніше розповісти їй все.

- Ватизар, а ну повернися! - Спробував повернути Кірт назад свого балакучого помічника.

 Продовжуючи йти разом з Глорією, Ватизар, повернувши назад голову, скорчивши винну морду, дав зрозуміти, що нічого не може вдіяти.

 Єва, яка залишалася біля ліжка, вирішила заспокоїти свого майбутнього зятя, бо чудово знала свою дочку і всі її наміри.

- Краще Кірт розслабся і не нервуй. Ти ж знаєш, що якщо Глорія щось вирішила зробити, то зробить це. Отже, Ватизара вона не відпустить, поки той їй все не розповість. Ти не уявляєш до чого приємно дівчині чути, що її коханий страждав і весь час думав про неї. Саме це, зараз і хоче чути Глорія, адже ти, сам не дуже їй про все це розповідаєш.

- А хіба це й так не зрозуміло, без слів? – Здивувався напівкровка, який не сильно знався на премудростях кохання.

 Хоч він і мав за все своє життя багато коханок, але по-справжньому закохався тільки недавно.

- Одна справа розуміти, а інша чути та бачити. - Повчально пояснила Ева.

                                                           ***

 Самовпевненість, з якою полковник Ратський, а вірніше – привид, який заволодів його тілом, просувався по занурених у напівтемряву коридорах ще до кінця не реставрованого, і тому закритого для відвідувачів музею, вказувала на те, що тут він був не вперше.

 Але найдивовижніше було те, що ні на вході в музей, ні всередині нього, не було зустрінуто жодного охоронця-людини.

 Причина ж цього була проста. І виною цьому були слуги привиду, які за наказом Повелителя (як вони називали привида) очистили музей від усіх «сторонніх».

 Тож тепер, навіть за великого бажання, в музеї не можна було зустріти нікого з людей. Ні охоронців, ні робітників, які займалися реставрацією. Принаймні, зустріти живими.

 Забувши, що тепер зовні він нічим не відрізнявся від звичайної людини, привид-Ратський забув і про те, що його слуги навряд чи зможуть дізнатися його в цьому тілі.

 Тож було лише питанням часу, коли з самовпевнено крокуючим музеєм «людиною», мало статися те, що вже сталося з іншими людьми, яких монстри з Атлантиди виявили в музеї.