Глава 12

Глава 12

 Одним легким рухом рук, Ратський звернув шию підійшовшому до нього агенту, що остаточно переконало Кірта в правоті його здогадки.

- Що відбувається?! - Нічого не розуміючи, Тимур витріщився на труп агента, який впав до ніг Ратського.

- Товаришу полковнику, що з вами? - Занепокоєно поцікавився один з агентів, ставши підходити до Ратського.  Адже він вирішив, що, мабуть, командир ударився сильно головою і тому не розуміється, де ворог, а де свої.

- Я ж сказав, не підходити до нього! – крикнув попередження Кірт. - Це вже не ваш полковник!

 І підтвердженням слів атланта був черговий труп агента, що впав на підлогу. Того самого агента, який щойно турбувався про стан Ратського і зробив смертельну для себе помилку, підійшовши до полковника надто близько.

- До чого ж приємно, через стільки століть, відчувати в собі силу та міць! – із задоволенням прогарчав Ратський, стискаючи перед обличчям кулаки. - Як же давно… я не вбивав власними руками! - Зробивши це зауваження, він якось безневинно посміхнувся. - Хоча, це теж не справа моїх рук. Але тепер… я можу робити все сам і відчувати при цьому все. — Подивившись на Кірта, полковнику, а точніше колишній привид, або як його називали вбивці – Акхали чи Повелитель, розлючено блиснув очима. – Тепер, атлант, я, вб'ю тебе, особисто, сам!

- Що це, все, означає? - Так нічого і, не розуміючи, повторив своє запитання Тимур.

 Подивившись на капітана, Кірт, не ставши більше нічого пояснювати, наказав:

- Бери своїх людей, та несіть звідси ноги. Інакше, він уб'є всіх вас, як щойно вбив цих двох.

- Якщо це… не полковник Ратський, то хто це? - Зрозумівши, що Кірт каже правду, поцікавився Тимур.

- Зло. – Якомога зрозуміліше й коротше, описав Кірт те, чим тепер був колишній полковник ФСБ. - Зло, яке знищить все людство тут на Землі, а після цього, займеться Атлантидою.

 Почувши пояснення атланта, агенти, самі того не знаючи чому, повірили всьому сказаному. Вирази розгубленості та здивування змінилися рішучістю і готовністю діяти.

 Замість того, щоб тікати, як їм була дана порада, агенти спрямували повні надії погляди на свого колишнього супротивника, чекаючи від нього наказів.

– Ви його не зупините. - Вирішив відразу розставити все по місцях Кірт, бо він не хотів, щоб ці, хоч і вороги його,  але все-таки, люди, загинули тут, не маючи жодного шансу на перемогу. Йому, навіть самому було не відомо, чи зможе він, сам перемогти це багатовікове зло, яке набрало зараз фізичної форми, заволодівши тілом полковника Ратського.

 Не бажаючи дати страху і забобонам взяти над його почуттями верх, Федір підняв з підлоги пневматичний пістолет, що лежав поруч з ним, і направив його на Ратського-Повелителя.

- Зараз і перевіримо, чи зможемо ми перемогти це зло, яке оволоділо нашим полковником? – сказав блондин, натиснувши на курок.

 Дротик потрапив Повелителю точно в груди, куди і цілив Федір. Але замість того, щоб втратити свідомість від дії транквілізатора і впасти на підлогу, Ратський, усміхнувшись, подивився на дротик, що стирчав у його грудях.

 Несподівано, стрімко висмикнувши дротик, він кинув його в агента, який стояв поруч із Федором.

 Закричавши від болю, так як дротик встряв йому в око, агент впав на коліна.  

- Дурні люди. Він же сказав вам, що ви нічого не зможете мені зробити. Втім, як і він, сам. – з хижою посмішкою, Ратський подивився на агентів і Кірта.

- Це ми ще подивимось. – невдоволено звузив очі Кірт, почувши, наскільки був самовпевнений цей новий супротивник. Хоча, якщо розібратися, то новим противником привид не був. Адже саме для знищення цього супротивника, король-перевертень і прибув назад на Землю.

- Федір, забирай пораненого. – наказав блондину Тимур. - Ми йдемо.

 Почувши прийняте агентами рішення, замість того, щоб зрадіти, Ратський-Повелитель, навпаки, невдоволено скривився.

- Куди ж ви поспішаєте? Я ж ще не почав веселитися. Ви не уявляєте, що це таке, багато століть не мати можливості вбивати чи мучити своїми власними руками! А тут… стільки розваг для мене, і ви хочете позбавити свого нового Повелителя такої дрібниці, як ваші жалюгідні тіла. Все одно, скоро всі люди Землі загинуть, і ви разом з ними. Тож, не треба бігти.

- Та пішов ти! - Вийшов із себе Тимур. Подивившись на Кірта, він попросив. - Надери цьому виродку дупу.

 Спостерігаючи, як агенти залишали особняк, привид, він же Ратський, і він же Повелитель, продовжував задоволено посміхатися.

 Як тільки він залишився наодинці з Кіртом, усмішка відразу зійшла з його обличчя.

- Добре, що ти не послухався мене і не повернувся на Атлантиду. - зловісно блиснувши очима, прогарчав Повелитель. - Знищивши тебе зараз, я, раз і назавжди, позбудуся свого головного ворога. Які ж дурні ця Рада Чарівників, що поставили все на тебе! Вони думають, що тобі під силу мене зупинити!

- То давай перевіримо це. – запропонував Кірт. Потягнувши енергію з Ядра, він, блискавично витягнувши з-під куртки ніж, з неймовірною швидкістю і силою кинув його у свого супротивника.

 У цей кидок ножа було влито майже половина енергії, що залишалася в Ядрі. І жодна людина, яка була народжена і виросла на Землі, нізащо не встигла б на цю атаку зреагувати.

 Але, в той час, як Ратський був жителем цього світу, привид-Повелитель, який заволодів тепер його тілом, був зовсім не звідси… І діяв він, так само стрімко, як і вчинений на нього напад. Вірніше, змушував діяти з неймовірною швидкістю і силою своє нове тіло.

 Надстрімкий ухил тулуба, який навряд чи встигло би помітити просте людське око, був зроблений хоч і в останній момент, але вчасно для того, щоб уникнути попадання ножа. Причому швидкість, з якою був зроблений ухил, явно вказувала на застосування енергій з ядра. Адже без додаткового підживлення енергією ззовні, просто було неможливо так рухатися звичайному людському тілу. Навіть, якщо цим тілом керувала чужа сутність з іншого світу, яка захопила і підкорила його собі.