Глава 6

Глава 6

 Завжди після нічного полювання Кірт намагався добре виспатися, а вірніше - поринути у глибоку медитацію. Під час медитації, він не просто давав відпочинок своєму тілу, від якого можливо наступної ночі, знову потрібно було б проявити всі свої максимальні можливості. А у стані глибокої медитації накопичував у своє Ядро енергію цього світу. Ту енергію, яка давала йому додаткову швидкість, силу та витривалість.

 Незважаючи на те, що напівкровка і міг обходитися по кілька днів без сну, залишаючись при цьому бадьорим і готовим у будь-який момент миттєво зреагувати на небезпеку і дати гідну відсіч ворогові. Щоб виживати у боротьбі з неймовірно сильними, спритними та швидкими монстрами з Атлантиди, власних сил іноді бувало недостатньо. Навіть, незважаючи на те, що цих сил у нього, завдяки генам батька короля-перевертня було набагато більше ніж у простих, навіть дуже фізично сильних людей.

 Використання ж накопиченої енергії з Ядра, ставило Кірта на один рівень з його страшними та небезпечними ворогами. Так що при кожному зручному випадку він занурювався в медитацію, щоб займатися накопиченням енергії в Ядрі. Та й упускати нагоду для звичайного гарного відпочинку, Кірт ніколи собі не дозволяв.

 Якщо він хоч трохи буде не у формі, навіть банально через те, що не дав повністю відновитися і відпочити не тільки тілу, а й розуму, який довгий час був без сну, то це могло обернутися для нього жахливою трагедією. Адже, як ні як, його противниками були найсильніші, спритніші та люті монстри Атлантиди. Одна помилка з такими противниками, одне зволікання, одна невірна, швидкоплинна думка і все…

 Ти - труп!

 На відміну від свого короля, Ватизар не дуже турбувався про свій сон і відновлення своїх фізичних сил. Для пройдисвіта головним було, щоб Кірт був у формі і поряд з ним. А краще - перебував між ним та монстром.

 Так що, розумний і винахідливий брак, свої сили витрачав дуже мало. І те робив це, коли цього не можна було вже ніяк уникнути.

 Вся брудна робота, як любив пройдисвіт називати битви з монстрами, завжди діставалася Кірту. Сам же Ватизар був будь-ким, тільки не бійцем. Хоча, коли його затискали в кутку, він міг показати, що теж був здатний на щось, окрім розвідки, крадіжки, пограбування, обману та виступу у ролі приманки.

 Побачивши, що допивши пиво, Кірт вирушає спати, Ватизар вирішив запропонувати йому свої послуги у галузі, де він був неперевершеним майстром.

 Спати йому не хотілося, до телевізора зараз душа не лежала, тож потрібен був привід для прогулянки.

- Знаєш, що я подумав, Кірт? - Як можна більш інтригуюче, звернувся до атланта пройдисвіта.

– Що? - Зрозумівши, що зараз він почує щось, як завжди неймовірне, просто поцікавився Кірт. – Сподіваюся, це варте того, щоб відволікати мене від медитації та відпочинку.

- Ти можеш йти лягати спати, медитувати, або, що ти ще там зібрався робити. - Заспокійливо, дав своє добро Ватизар, ніби від його дозволу залежало, відпочиватиме і відновлюватиме сили та енергію атлант, чи ні. – І, поки ти медитуватимеш, я піду, прогуляюся цим селом. Спробую у місцевих мужиків дізнатися, як тут справи? Чи немає чогось такого підозрілого, що могло б нас зацікавити?

- Ти у своєму розумі, Ватизар!? - Було видно, що Кірт не схвалив план свого помічника. - Адже вже світло! Як ти збираєшся зі своєю мордою, гуляти селом? Та ще й, розмовляти з його мешканцями!

- Ти, напевно, забуваєш, що я майстер маскування, і фахівець високого рівня з проведення розвідки і добування відомостей. - З гордістю сам за себе, нагадав брак.

- Швидше за все, ти майстер із розголошення відомостей. – поправив його Кірт.

- Ах, так! - Було, схоже, що Ватизар розлютився не на жарт. - Поки я оглядав будинок, я дещо побачив. Почекай хвилин десять, і ти переконаєшся, що я не даремно себе хвалив.

- Добре. Ти маєш десять хвилин, щоб здивувати мене. - Неохоче, погодився атлант, вимушений через примхи друга, відкласти свою медитацію ще на десять хвилин.

 Отримавши добро, Ватизар вийшов із кімнати. Як і було обіцяно, за десять хвилин він знову повернувся до кімнати.

 Кірт був здивований і вражений зміною, що сталася зі браком. Тепер перед атлантом стояв не монстр із Атлантиди, а справжній земний мужичок.

 Одягнений в кожух, що діставав майже до підлоги, з натягнутими на ноги валянками, а на голову шапкою вушанкою, Ватизар доповнив свій маскарад, приклеєними на морду бородою та вусами.

 Завдяки бороді та вусам були повністю приховані риси монстра. І не знай Кірт, хто криється під усім цим маскарадом, то сам би не впізнав у чоловікові, що стояв перед ним, брака.

 Звичайно, пройдисвіта могли видати його великі нелюдські очі, але той їх приховав за темними сонцезахисними окулярами.

- Ну, що скажеш!? - Уперши руки в роздуті, бочкоподібні боки, з гордістю поцікавився Ватизар думкою Кірта, який вражено дивиться на нього.

- Так, ти… і справді, майстер маскування! - Визнав правоту друга атлант. - Вилитий мужик. Якби я не знав, що це ти, то нізащо б тебе не впізнав! Якщо не балакатимеш зайвого, то тебе, навряд чи хтось запідозрить в обмані.

– Тоді, я пішов на розвідку. А ти можеш лягати спати. - Відчувши тепер себе в ролі боса, розпорядився Ватизар.

 Було чудово видно, що брака так і розпирало від гордості. Та ще б не розпирало. Коли нарешті, він зміг здивувати та вразити Кірта!

 Не маючи нічого проти, Кірт подався медитувати. Брак же, отримавши офіційний дозвіл і схвалення свого короля-перевертня, залишив будинок у пошуках потрібних співрозмовників.

 Але у пройдисвіта крім розвідки та добування інформації, була і ще одна мета виходу в селище… Мета, про яку хитрун нічого не сказав атланту, бо знав, що той його нізащо не відпустив би до селища.

   І метою цієї булла… дегустація місцевого самогону, про який Ватизар був чути, і який хотів неодмінно спробувати.