Глава 5

Глава 5

 Ратський відчував, що щось іде не так. Незважаючи на те, що переживань для приводу не було, адже він особисто сам все спланував та організував, і успіх був просто був гарантований, закралося якесь погане передчуття…

 Їм треба було зловити дуже і дуже небезпечного супротивника, який, крім фізичних надздібностей, мав і чудовий розум.

 Майже сім років було витрачено командою полковника на розшук їхнього колишнього бранця. Після спецоперації у Грозному, коли загинула послана разом із Кіртом команда, слід атланта було втрачено. І все через банальну помилку, оскільки його вважали загиблим разом із агентами, які його супроводжували.

 Але незабаром Кірт з'явився в Німеччині, куди Ратським одразу було відправлено групу захоплення.

 На жаль, агенти прибули до Німеччини надто пізно. Атланта там уже не було.

 Вилазячи з машини, Ратський зіщулився, чи то від холоду, чи то від неприємних спогадів. Провал його групи в упійманні Кірта, ліг ганебним тавром на полковника. Ратського ж вважали у ФСБ мало не богом, який міг практично все. А тут такий провал.

 В результаті цієї невдалої операції стало ясно, що полковник Ратський такий самий чоловік, як і всі. Мав слабкості та недоліки.

 Не дістати Кірта в Америці – це був черговий цвях у кришку труни репутації Ратського. Останнім же цвяхом став замок у Німеччині.

 Коли полковник із агентами прибув у цей замок, то виявив у ньому лише безліч трупів монстрів, і ніякого сліду Кірта.

 Напівкровка просто зникл.

 Незважаючи на фантастичність і нереальність оповідань свого колишнього бранця про його рідний світ Атлантиду, Ратський волею неволею став у все це вірити.

 І як можна було не повірити!

 Адже взялися звідкись усі ці монстри, та й сам Кірт із його надздібностями.

 Незважаючи на те, що полковник повірив у існування світу Атлантида, з монстрами, що його населяли, він не поспішав про це поширюватися. Заїкнись він комусь про Атлантиду, то це могли сприйняти, як його спробу виправдати свої невдачі і некомпетентність. А то й узагалі вирішити, що він божевільний.

 Але, ось, майже через сім років, Кірт був виявлений. І де! Під самим носом! В Україні, у місті Харків!

 Рука полковника вже доторкнулася до ручки вхідних дверей у будівлю Південного вокзалу, де він збирався зустріти викликану для підстрахування групу «Кріт», як задзвонив телефон, що лежав у кишені дублянки.

- Я слухаю. - За, як завжди владним голосом заговорившого по телефону Ратського, не можна було навіть і припустити, наскільки той зараз хвилювався. Адже це був такий довгоочікуваний дзвінок. Доповідь про операцію з упіймання атланта.

 Те, що почув полковник у телефонній трубці, змусило його обличчя спотворитись у гримасі ненависті та розчарування. Відключивши телефон і сховавши його назад у кишеню, Ратський постарався прибрати з обличчя всі емоції, що з'явилися на тому, адже на нього вже почали поглядати з побоюванням інші відвідувачі вокзалу.

 Групу «Кріт», він помітив одразу, як тільки вийшов на перон, куди прибув потяг із Москви.

 Дев'ять міцних, високих хлопців, були схожі на команду спортсменів, які повернулися або приїхали на збори. Саме така легенда була у групи «Кріт».

 Піднявши великі спортивні сумки, агенти рушили назустріч до свого командира.

 Те, що Ратський викликав у Харків групу «Кріт», було простим перестрахуванням. Але так було на початку. Тепер же, на цю групу полковник покладав усі свої надії.

 Хвилину тому він отримав повідомлення, що операція із захоплення Кірта пройшла невдало. Атланту вдалося звільнити брака і покалічити агентів, які намагалися зловити його.

 Коли група «Кріт» рушила слідом за полковником, той, не витрачаючи час на зайві вітання, одразу перейшов до справи.

- Ви якраз вчасно, хлопці. Мені щойно повідомили, що група «Сніжинка» провалила операцію. Окрім цього, об'єкт побував на нашій базі та звільнив брака.

- Звільнив із бази? – здивувався найвищий і найміцніший з хлопців, який був командиром групи. — Але ж там мало бути не менше десяти наших людей?

- Одинадцять. – уточнив Ратський. - І всіх їх, Кірт вивів з ладу. І що дивно, він їх не вбив. Просто повирубав, як слабих недосвідчених дітей. Тепер вам зрозуміло, наскільки він небезпечний!

- Не настільки, щоб ми з ним не впоралися. - з самовпевненістю помітив єдиний блондин у групі.

 Невдоволено подивившись на блондина, Ратський перевів погляд на командира групи.

- Тимур, чому твої люди не слухають мене належним чином? Вони, що думають, мені буде приємно вивозити з України їхні останки, як це було сім років тому, коли довелося вивозити з Грозного те, що залишилося від групи майора Кружинкова.

 Зрозумівши, що справа й справді не жартівлива, Тимур теж невдоволено глянув на блондина.

- Федір притримай язик за зубами.

 Уважно оглянувши кожного з агентів, Ратський попередив:

- Ви маєте діяти на межі своїх можливостей. Тільки постарайтеся, не зруйнувати половину міста. Як ні як, ми в Україні, а не на Кавказі.

– Проте ж, діяти ми можемо на повну? – із надією, уточнив Тимур.

- На повну. - Дав добро Ратський. - Тільки Кірт, мені потрібний живим. Решту монстрів, які трапляться вам під час операції, можете знищувати. І до речі. Якщо вам потрапить такий товстий брак, не давайте йому можливості пустити гази. Прибирайте його одразу ж.

                                                     ***

– Нам же додому на право. - Підказав Ватизар, вирішивши, що Кірт помилився і рухається у неправильному напрямку.

 Подивившись на право, у бік мікрорайону, де знаходилася квартира, яку вони знімали, атлант вирішив усе роз'яснити своєму помічнику.

– На цю квартиру ми більше не повернемося. Схоже, про неї знають у  ФСБ. Надто близько від цієї квартири були влаштовані на нас з тобою засідки.

- На нас!? - Здивувався брак, почувши щось нове. - Так, значить, і на тебе теж було влаштовано засідку!