Глава 2

Глава 2

 Через двадцять хвилин, коли до кухні прийшов Кірт, на столі на нього вже чекала вечеря.

 Саме вечеря, бо на вулиці вже починало вечоріти.

 Як справжня господиня, одягнений у кухонний фартух, брак гасав по кухні. Це видовище викликало на обличчі атланта посмішку.

- Тобі, Ватизар, ще кухарський ковпак на голову, і ти - вилитий справжній кухар.

 Брак і справді був схожий на якогось низькорослого кухаря-товстуна. Вдягни на його голову кухарський ковпак, і порівняння було б один до одного.

– Дякую за комплімент, мій король. – послужливо вклонився Ватизар.

 Кірт зрозумів, що пройдисвіт зараз знову в нього щось проситиме… І не помилився. Точніше, майже не помилився. Бо брак не просто став просити, а почав ставити свого друга перед фактом.

- Поки ти купався, Кірт, я зателефонував до служби розваг, і замовив нам кілька дівчаток.

 Відірвавшись від їжі, Кірт подивився на вже встигнувшого все вирішити, а головне - зробити, друга.

 Поставивши перед атлантом чергову страву, брак безневинно посміхнувся.

- Я подумав, коли ти вже погодився, щоб ми трохи розважилися, навіщо відкладати це на потім. Тож довелося, як і завжди, взяти ініціативу у свої лапи. У чому, у чому, а в таких питаннях я знаюся найкраще.

- Ще б. - посміхнувшись, погодився з ним Кірт. - Ти ж, сам у свій час, тут на Землі, тримав дівчаток за викликом.

- Так! Гарні були часи. - Занурившись у спогади, блаженно закивав головою колишній сутенер. Він же - колишній грабіжник літаків та викрадач дочок магнатів. – Чим я лише тоді не займався! Поки не зв'язався з тобою.

– Мені ось що стало цікаво. - З подивом, а точніше навіть з нерозумінням, Кірт подивився на свого помічника. - Як ти примудрився викликати по телефону дівчаток, якщо ти російською, як і українською не можеш зв'язати і дух слів?

- Зате англійською, я розмовляю краще за тебе. - Трохи звисока, похвалив себе брак. - Цивілізація дійшла і сюди, в Україну. Почувши мою прекрасну англійську мову, і те, що два багаті бізнесмени іноземця хотіли б розважитися – миттю вирішило всі питання. Одним словом - за мене говорила мова грошей, які так люблять у всіх країнах. Втім, як і в усіх інших світах. Як на Землі, так і на Атлантиді.

- Сподіваюся, після приходу дівчаток, ти, нарешті заспокоїшся. - Сам не вірячи у сказане, посміхнувся Кірт.

- Головне, щоб ти заспокоївся, мій друже. - Загадково парирував Ватизар. – Якщо чесно, то я роблю все це більше для тебе...

- Поясни? - невдоволено насупився Кірт, уже розуміючи, на що натякає його жалісливий помічник.

- Майже сім років ми не були на Землі. - Приступив до пояснень брак. – За ці роки, ти не обрав собі королеви. Для всіх придворних, це незрозуміло і дивно... Тільки не для мене. Я, то знаю, кому ти віддав своє серце. Точніше… ти залишив своє серце тут, на Землі, разом із Глорією. Але ми знову на Землі, і за ті півмісяця, що ми тут знаходимося, ти не спробував зв'язатися з тією, кого любиш і кому віддав своє серце. Навіщо ти так мучить себе? Адже я багато чого розумію Кірт. Так само, мені чомусь здається, що ми з тобою стирчимо в цьому Харкові, не тільки через чаклуна…

- Тоді чому ж ми тут стирчимо? - Погляд короля-перевертня став незадоволений, майже злий. Але це не зупинило брака.

- Навіть тут, на Землі, ти хочеш знаходитись подалі від Глорії, бо боїшся, що знову зблизившись з нею, ти зірвешся, і не зможеш більше контролювати свої почуття. - Висловивши свої спостереження, Ватизар продовжив уже як стурбований добродій і наставник. – Ось тому я й хочу, щоб ти випустив пару. Розважився, напився, спустив зайву енергію із дівчатками. Ех! Сюди б дівчаток із палацового служіння!

- Ну, ти й розмріявся. - Зрозумівши, що його друг був у чомусь і правий, повеселішав Кірт. Адже його серце і справді було зараз далеко в Америці. Там, де жила його кохана дівчина. - А з приводу того, що я не зв'язався з Глорією, просто я вважаю… що так, буде для нас двох краще. Швидше за все, вона вже вийшла заміж, щаслива у шлюбі, і має кілька дітей. Так само, я не хочу більше наражати її життя на небезпеку. Поруч зі мною не безпечно.

– Це я вже давно помітив. – погодився Ватизар із останнім зауваженням. – Знаходитися поряд з тобою, дуже небезпечно для життя. Ти так і притягуєш неприємності. Точніше, сам їх шукаєш.

- Що вдіяти. – сумно зітхнув напівкровка. – Така моя доля. Не я вибирав, ким бути та як мені жити. Я, навіть не можу спокійно правити. Сидіти собі на троні та насолоджуватися життям короля.

 Почувши, що сказав Кірт, Ватизар плачевно скривився, наче у нього заболіли зуби.

- Ти торкнувся найболючішої теми. Тепер, поки я не розважуся з дівчатами і не нап'юся, не буде мені спокою.

 У цей момент у дверний дзвінок задзвонили, що відразу повернуло брака у стан радості та оптимізму.

- Нарешті! Ось і дівчатка! Ось вони, мої ліки від туги та смутку! - Забувши про те, як він виглядає, Ватизар жваво кинувся до вхідних дверей.

- Ти куди!? — квапливо зупинив його Кірт. - Ти що хочеш з порога всіх налякати! Адже сьогодні не Хелловін, і не маскарад.

- Так Кірт, ти маєш рацію. - Ставши знімати з себе фартух, погодився з ним брак. – У цьому фартуху я не дуже схожий на багатого бізнесмена.

- Ти і без фартуха на нього не схожий. – нагадав Кірт другові, про того несхожість з людьми, окинувши при цьому його з ніг до голови співчутливим поглядом.

 Обличчя, а точніше - морда брака, була чимось схожа на морду кажана. Такий же кирпатий ніс з ніздрями, що прямо дивляться, великі опуклі очі, гострі великі вуха. Великий рот із тонкими майже чорними губами та маленькими гострими зубками. Та ще й перетинчасті крила, що починалися від кистей рук, а точніше лап, і закінчуються на стегнах.

- Добре, я зрозумів. - Погодився з ним Ватизар. - Іди, зустрічай гостей. А я, так і бути, поки побуду у своїй кімнаті. Тільки не будь жадібним. Прийшли половину дівчаток мені.