Розділ 9.

Наступного ранку Джилл одразу прокинувшись, вирішила піти до Кіліана в печеру. Щойно дівчина повернулася до своєї печери, в її думках одразу ж спливла картина їхнього поцілунку з Кіліаном. Вона багато разів прокручувала цей момент у голові, але потім її думки знову повернулися до Ворлока. І під ранок дівчина прийшла до думки, як підвищити шанс на перемогу.

- Де місцеперебування Ворлока, не знаєш? - Джилл, різко увірвалася до юнака в печеру - Я, здається, знаю, що мені потрібно робити?

Кіліан різко підскочив на місці, але побачивши Джилл, посміхнувся і запитав.

- А що це ми вриваємося ні світ ні зоря, а красуня? Не спиться, Джилл?

Джилл струснула головою.

- Кіліане, послухай! Мені потрібні тренування.

Вовк помітно пожвавився.

- І ти хочеш, щоб я був твоїм учителем?

Дівчина ствердно кивнула.

- Правильно.

- А про становище Ворлока питаєш, бо хочеш на бій із ним вирушити?

- Так...

На мить Кіліан знітився. Він не хотів відпускати Джилл на цей бій. Але тут же відсмикнув себе від поганих думок і вимовив.

- Після сніданку почнемо.

Дівчина вже хотіла йти, але він зупинив її й побіжно поцілував кінчик носа. Джилл почервоніла і, коротко поцілувавши його в щоку, пішла готуватися до тренування.

Дівчина швидко поснідала і вийшла з печери, де на неї вже чекав Кіліан. Цього разу він був без сорочки, і Джилл мимоволі замилувалася ним. На трохи засмаглому тілі виділялися м'язи, широкі груди ледь здіймалися від спокійного дихання, руде волосся спало на лоб, а в очах грали смішинки. Вона тут же сховала своє збентеження за удаваним бойовим настроєм і рішуче вимовила.

- Ходімо. Веди.

- Підемо до річки, - відповів той.

Дівчина пішла за ним. Усю дорогу дівчина ловила на собі його погляди. Кіліан розглядав її, вивчав. Коли вони дісталися до річки, юнак почав говорити. Його тон був надзвичайно серйозний.

- Послухай, Джилл. Усе, що я скажу тобі. Не просто так. І вчитися тобі не один день. Частина навичок уже закладена в тобі, але контролювати своє тіло, розум - справа непроста. Цього вчаться в кращому разі кілька місяців. А в нас часу вкрай мало. Тому я постараюся дати хоча б основи.

Та кивнула, а Кіліан продовжив.

- Перетворюєшся ти вже досить добре. Хоч тут не втратимо час. Пам'ятаєш, що сказав тобі вампір у вашу останню зустріч?

Джилл насупивши брови, відповіла.

- Що перевертні сильніші й швидші, але вампіри розумніші й хитріші.

- Це так. Урок перший, вчися спостерігати.

Він спритно спіймав мошку і підійшов до дівчини, змовницьки посміхаючись.

- Щойно розтисну долоню, спіймай комаху.

Джилл здивувалася.

- Ловити комашку? Кіліане, ти зараз смієшся наді мною?

- Це тренування спостережливості та спритності. У тебе сильний зір і слух, зосередься на комашці. Спостерігай за нею і коли з'явиться потрібний момент, лови.

Дівчина знизала плечима і приготувалася ловити. Кіліан розтиснув долоню. Спочатку збита з пантелику комаха металася з боку в бік. Джилл напружила слух і зір, намагаючись якомога уважніше стежити. Коли мошка підлетіла близько до неї, дівчина швидко викинула руку вперед. І промазала. До цього часу комаха встигла розбурхатися і змогла втекти.

Юнак м'яко посміхнувся.

- Не давай їй часу оговтатися. Не чекай.

За цією мошкою послідувала ще одна. А потім і ще одна. І ще. Дівчина не пам'ятала, скільки десятків чи сотень комах вислизнуло від неї. То вона занадто довго чекала, то не могла передбачити траєкторію мошки. Лише через незліченну кількість спроб, їй вдалося зловити злощасну комаху кілька разів поспіль.

Однак тренування тільки починалося. Далі Кіліан дістав пов'язку і зав'язав Джилліан очі, наказавши орієнтуватися тільки на один слух. Це завдання було куди складнішим. До вечора Напівкровка ганялася за триклятими мошками із заплющеними очима. Але так і не зловила.

- Уже темніє, Джилл. Знімай пов'язку.

Однак вона його не одразу почула. Усі звуки, здавалося, відійшли на другий план і було чути лише глухі відгомони. Кіліан зрозумів це і спеціально підійшов до Напівкровки зі спини. Щойно простягнув руку, щоб зірвати з неї пов'язку, як дівчина перехопила її й різко штовхнула вовка. Той упав і переможно сміючись, вимовив.

- Нарешті, засвоїла!

Джилліан різко зірвала з очей пов'язку і, дивлячись на Кіліана з величезним нерозумінням, запитала.

- У сенсі? Ти хіба мошка?

Юнак швидко підскочив і пояснив.

- Ти змогла зосередитися на тому, що відбувається саме навколо тебе, прибравши всі сторонні шуми. Ти ж не чула, як я покликав тебе?

Та заперечно похитала головою.

- Ну ось! А тепер у табір.