Розділ 7.

Коли вони дійшли, всі вовки обернулися, і, дивлячись на Джилл, стали перешіптуватися. Хтось навіть щось вигукував і вітав дівчину. Діти радісно повторювали "Ласкаво просимо, додому!". Джилл не знала, як і реагувати. Вона ж не чистокровна, і вже тим паче не ватажок. Дівчина відсмикнула перевертня і запитала.

- Кіліане, а це як розуміти? Чому вони ставляться до мене, як до знамення якогось?

- Не хвилюйся, зараз усе проясниться. - відповів він, притримуючи її за руку - Тебе тут не скривдять, повір мені.

Дівчина лише кивнула, і Кіліан провів її до своєї матері, де вже чекала на них головна цілителька зграї - Еніра. Коли вони увійшли в одну з печер, перед ними одразу ж постали дві жінки віку сорока років. На перший погляд, вони ні чим не відрізнялися від людей. Одна з них мала таке ж руде волосся, як і в юнака, інша - чорне. Чорнява підійшла до Джилл і, взявши її за руки, радісно промовила.

- Боже, дитино, як же ти схожа на Мелісу! - потім глянула на її здивоване обличчя і промовила - Я Еніра, а це Неміра, мила.  Ми були подругами з твоєю покійною мамою.

- А, Ви дружили з моєю мамою? - поцікавилася Джилл у матері Кіліана.

- Так, дружила. - відповіла та, але потім на її обличчі з'явилася гіркота і навіть певна злість, і все ж таки вона продовжила - Та коли Еніра сказала, від кого вагітна твоя мама, то в мене дух перехопило. А ще більше було Мелісу шкода, коли твій батько кинув її.

Дівчина опустила очі. У зграї її батька звинувачували у всіх гріхах і вже точно не шанували. Джилл уже трохи заспокоїлася. Усе, чого вона хотіла в цей момент - отримати відповіді на свої запитання.

Неміра глянула на серйозну і ніби здогадалася, що її гризе.

- Хочеш знати все? Чому раптом якась Напівкровка дарує надію на порятунок усій зграї?

- Так, - кивнула у відповідь дівчина, - Усе, що від мене приховували ці роки.

Тоді вона почала свою розповідь.

- Твоя мама була найсильнішою, найбезстрашнішою, наймогутнішою і, що вже приховувати, нерозважливою. Тільки їй вистачало сміливості вирушити в село у своєму справжньому вигляді. Але одного разу на нас напали в спробі вбити всю зграю. Молоді вовки врятувалися, інші майже всі загинули...

- Стоп! - різко перебила Джилл - Але мені батько казав, що ця історія з полюванням сімнадцять років тому лише вигадка, щоб людей потішити. Вбивали не перевертнів, а звичайних вовків, які життя не давали всьому селу. А трохи пізніше в лісі оселилися дикуни, які вбивають подорожніх.

Почувши промову Напівкровки, Кіліан хихикнув.

- Ми схожі на дикунів, люба? - запитала у відповідь вовчиця, поправляючи заплетену косу з рудого волосся - Те, що тобі розповіли, лише для відводу очей. - потім запитала - Ти хочеш далі почути?

- Так... - відповіла Джилл.

- Твоя мати зустрілася з людиною після трагедії й закохалася в нього. Він відповідав їй взаємністю, а коли дізнався, що вона вагітна від нього, то зовсім від щастя голову втратив. Меліса на радощах розповіла йому все про себе, і він відкинув її.

- Але що ж сталося потім, хто її вбив?

- Вампір, який нападає на ваше село. Ворлок. - відповіла Неміра - Він завдав смертельного удару, і вона з горем навпіл дісталася до будинку твого батька, щоб тебе. А вампір тепер усіх без залишку вбиває, аби тільки схопити Напівкровку - і потім тільки додала в кінець - Тепер ти знаєш.

- Не все! - запротестувала дівчина - Я не чистокровний перевертень, лише напівкровка. Що за сила укладена в мені така, що навіть рана від ножа зникла?

Еніра відповіла.

- Ми теж це дуже багато часу намагалися зрозуміти. Ворлок довгий час вважається найсильнішим вампіром, і доволі дивно, що його налякало дитя перевертня і людини. Але ще більш дивна сила, якою ти обдарована. Багато хто гадав чому, поки не зрозуміли.

- Що? - у нетерпінні запитала дівчина.

- Ти народилася під час Сотого Повного Місяця.

Кіліан підійшов до неї й сівши поруч, поцікавився.

- Сотий Повний Місяць?

Еніра пояснила.

- Кожні сто років народжується вовк або вовчиця, чия сила здатна конкурувати з найсильнішими вампірами, відьмами та іншою нечистю. Неважливо, чистокровний це перевертень чи ні. Це ж стосується й інших надприродних істот.

Неміра ніжно погладила по голові свого сина.

- Спочатку передбачалося, що це будеш ти Кіліан. Але все змінюється. Ми з твоїм батьком вирішили, що нам син потрібен раніше Сотого Повного Місяця.

Джилл заворожено слухала вовчиць і намагалася дослухатися до кожного їхнього слова.

Люди стільки шкоди завдали їм, що ті ледве сховалися. Тільки зараз вона зрозуміла, що весь час почувалася не вдома. Це не був її світ. Вона інша. Вона - Напівкровка. Її місце там, де вона почувається добре, її місце тут. У цьому печерному гроті, на цій галявині, серед вовків було щось рідне. І тільки зараз, коли вона все дізналася, почала це розуміти. Хтось безжально зірвав завісу з її очей, і реальність постала в ще яскравіших і незвичніших кольорах. Але все-таки страх за Стоун-Вілладж, де вона виросла, не полишав її. Вампір однаково продовжить убивати, навіть якщо і знає, що це вона. Чого він домагається? "Значить, весь час я була іншою..." - знову промайнула думка в голові у дівчини. Раптово вона почула голос за спиною.