Розділ 6.

У день Холодного урагану Кіліан і Авріель зголосилися піти на пошуки вовченят разом із ватажком. Хлопчаки вирішили пополювати й втекли, поки всі в зграї були зайняті підготовкою. Галасу було багато, проте дітей знайшли швидко. Ейвел попросив молодих людей подивитися в окрузі, чи не вирішили інші діти геройствувати. Коли ті закінчили, Кіліан вирішив перевірити, як Джилл. Вовк відчував недобре.

І не дарма, дівчини вони не знайшли. Тільки тіла її сім'ї.  

- Казала я, треба було повертатися до нашої зграї. - лаяла його наполовину відьма - Ми все одно її не знайшли, тільки трупи сім'ї. - потім зменшила запал і тихо промовила - Страшно уявити, де вона і що з нею. Ворлок може знайти її. А в Джилл не той стан, щоб вступати в бійку і...

- А ось і вона... - обірвав її Кіліан, показуючи в бік непритомної Джилл, що лежала, - Схоже, він добряче її потріпав...

Вовк і наполовину відьма швидко підійшли до неї. Було помітно, що дівчина пережила вже своє перше звернення. Одяг на ній був розірваний, її прекрасне довге чорне волосся сплуталося, на животі повільно затягувалася рана від ножа, і дівчину всю трясло. Кіліан підійшов до неї й доторкнувся до рук: шкіра холодна, як лід. Джилл на секунду розплющила очі й промовила щемливим голосом.

- Він убив їх... Вони були мертві всі... - їй важко давалося кожне слово - Я нічого не змогла зробити...

І знову втратила свідомість. Кіліан взяв її на руки й сказав Авріель.

- Іди вперед і попроси Еніру підготувати все. Ще попередь Ейвела, що Напівкровка явила себе.

Дівчина кивнула у відповідь і пішла геть, залишивши Кіліана і Півкровку.

Вони дійшли до печери, де сховалися від дощу й урагану. Тіло Джилл продовжували бити холод і невтомне тремтіння. Він же просто поранив її ножем і то не серйозно. Але чомусь було так боляче дихати й сильно бив озноб. І дивне відчуття всередині, ніби роздвоєння особистості. Немов у ній дві Джилл: одна - ніжна, мила й лагідна, інша - сильна, люта, швидка й могутня. Хто з них справжня вона?

Кіліан глянув на ослабілу дівчину. Вона стільки пережила, у неї померла сім'я, яка любила її, а зараз вона на межі зриву. Він підійшов до неї й доторкнувся до охололої й блідої щоки.

- Ти, як і раніше, холодна, як лід... - похитав головою він. Потім ліг поруч і притиснув її до себе - Може, так я тебе відігрію...

Раптово тілом дівчини розлилося приємне тепло, тремтіння почало потихеньку спадати.

Джилл прокинулася в печері. "Слава богу, - подумала вона - Це тільки кошмар. - але потім озирнулася навколо, і в її думках закрутилося - От тільки, що я тут роблю? Мені вдома треба бути!". Вона встала і побачила, що її одяг увесь розірваний і поруч лежить хлопець із вечора танців. Джилліан вийшла з печери й озирнулася навколо. Приємна прохолода від дощу, яскраве сонечко - все як раніше, нічого незвичайного. Ось тільки на душі нескінченно сумно, і ніби, якусь її частину відібрали. За спиною пролунав знайомий до болю голос

- Ти вже прокинулася. - хлопець підійшов до неї та промовив - Я вчора дуже довго відігрівав тебе. - потім перекинув погляд на живіт і в нього на обличчі з'явилося здивування - Де твоя рана? У новонавернених вони гояться не так швидко.

- Яка рана? - з підозрою подивилася на юнака Джилл і доторкнулася до живота. Потім перекинула погляд на хлопця - Там нічого немає.

Кіліан подивився на Джилл і взяв її за руку, сказав.

- Нас чекають у зграї. І до речі, я Кіліан.

Хлопець у стрибку перетворився на вовка. На обличчі Джилл промайнула тінь страху. Вона зробила крок назад. Тоді, на танцях дівчина не думала, що він інший. Значить Кіліан той самий вовк, який говорить із нею. Той прогарчав.

- Зможеш звернутися знову Джилл чи ще боляче?

Дівчина продовжувала дивитися на нього з широко розплющеними очима. Нарешті вона видавила із себе.

- Господи, чому ти говориш зі мною? Я така сама?

Вовк кивнув у відповідь.

- І так, і ні. Ти - Напівкровка, Джилл. Тому, спочатку тобі буде важко перетворюватися на вовка.

- Немислимо... - лише одними губами прошепотіла дівчина.

Кіліан підійшов до неї ближче, цього разу Джилл не відступила. Звичайній людині здалося б, що вовк просто гарчить. Але вона чітко чула його голос, інтонації.

- Повір мені, - спокійно промовив він, - Заплющ очі й зосередься на своїх відчуттях. Випусти ту сутність, яка весь цей час ховалася в тобі. Заспокойся і не нервуй. Прийми себе.

Джилл зробила глибокий вдих і заплющила очі. Перші кілька спроб були провальними. Але потім вона відчула ті самі почуття, що під час трагедії охопили її знову. Лють і лютість. І біль. Кістки знову ломило, від загостреного нюху і слуху гуділа голова.

Вона відчувала, що біжить нарівні з вовком, чує кожен шерех і бачить більше. Коли вони добігли до річки, вона глянула на своє відображення. Вона вовчиця! Бути такого не може!

Але якщо вона біжить швидше, її очі бачать більше, слух загострений - значить, вона і справді вовчиця. Рудий вовк перестрибнув на той бік, а Джилл, як і раніше, стояла і дивилася на нього, але незабаром сама розбіглася і перестрибнула на той бік і пішла за ним. Вовк на секунду зупинився і сказав, дивлячись білій із сіруватим відтінком вовчиці.