Розділ 4.

Ставало дедалі нестерпніше. Життя перетворювалося на кошмар. Деякі стали замислюватися про те, щоб покинути Стоун-Вілладж. Але як виявилося, це неможливо. Був ризик, що відразу назвуть зрадником і під суд. Залишалося лише сподіватися, що все буде добре. Це єдине, що могли дозволити собі Джилл та її родина.

Тим часом вовк уже майже дістався до річки. Де його перехопили.

- Ну, і де тебе носило? - почувся стурбований голос ззаду - Де ти був, я тебе обшукала.

Вовк обернувся в бойовій готовності, м'язи й потужні лапи напружилися. Вовк приготувався до стрибка. Але коли побачив, що це його союзниця, Авріель, напіввідьма, то зменшив свій запал.

- Авріель, ти мене налякала! - проричав він - Щось сталося?

 - Це я налякала?! - обурилася дівчина, відкидаючи краплю каштанового волосся назад. Але потім глянула на серйозний вигляд вовка і похитала головою - Кіліан, Джилл має дізнатися все. Потрібно сказати їй, хто вона. Поки ще не пізно. Ця дівчина розуміє тебе. Вона чує не просто гарчання вовка і не б'ється в паніці як інші, а розуміє. Прошу, не зволікай із цим.

Кіліан лише зітхнув і поруч із нею вже стояв гарний юнак із рудим волоссям.

- Ще не настав час Авріель... Пам'ятаєш, що сказали Ейвел і Еніра? Вона повинна звернутися і відчути свою сутність вовка. А зараз вона лише злякається.

Дівчина знизала плечима, і вони пішли додому. 

У зграї все ще діяло правило без потреби не приймати свою справжню подобу, а ховатися під людським обличчям. Єдиною не могла перетворитися на вовка Авріель. Саме тому вона накладала морок на себе і зграю, щоб ніхто їх не помітив. Часто, якщо люди проходили повз їхнє поселення, вони лише бачили порожню галявину і печерний грот. Та й сама Авріель часто застосовувала закляття невидимості. Однак цього разу схибила і її помітила людина.

Джилл не знала, як сказати, що з нею знову говорив вовк. Сім'я, може, й повірила б їй. Але за якісь кілька годин Церква взяла все у свої руки. Податки зросли, всі кошти йшли на упіймання вампіра і вилов "вампірських поплічників". Простіше кажучи, всіх тих, кого могли вважати дивним. З'явилися церковні шістки. Вони були всюди. І якщо, не дай Боже, хтось щось скаже...  Адже її тоді можуть вважати відьмою і спалити, як годиться за законом. Усе надто складно. Вона вже точно не усвідомлювала, що відчуває: чи то страх, чи то біль, чи то надію на порятунок. Уже неясно було, чому можна вірити, чому не можна. Джилл знала напевно одне - завтра прийде звістка про чергове криваве вбивство. І Церква знову піде шукати винних. У якийсь момент уся сім'я опинилася під загрозою.

Ніч настала в одну мить. Джилл та інші пішли спати, а Саймон першим зголосився сторожити двір. Всю ніч дівчина ворочалася від жахливих снів. Їй весь час снилося, ніби вона знайшла голову свого брата у відрі з кров'ю. Раз по раз вона прокидалася в холодному поту, заспокоюючи себе думкою, що це тільки сон і її сім'я залишиться живою.

Тільки на світанку Джилл змогла заснути, але перший крик півня розбудив її. Вона вийшла до колодязя, щоб набрати води. Брата у дворі не було. Дівчина подумала, що він уже пішов з іншими дроворубами. Однак, її батько був ще вдома. Тяжкість відра змогла відвернути. Цього разу воно було жахливо важким, ніби там крім води ще й каміння. Але все ж, з горем навпіл вона його дістала. І коли вона побачила, що плаває у відрі, то закричала. У відрі, повному крові плавала голова її старшого брата - Саймона. У страху і розпачі Джилл перекинула відро і почала кликати на допомогу. З дому в тривозі вискочили Заллія і Місис Саммерс. І тут же застигли на місці від страху. Потім Заллія відвела від закривавленої голови залякану до смерті сестру. Незабаром зійшлося все село. Тіла вони так і не знайшли. Батько пішов по лопату, а мама стояла і ридала над головою сина. Було таке відчуття, що в неї викололи шматок серця, взяли частину крові. Заллія швидко відвела молодшу сестру в будинок, потім повернулася за матір'ю.

- Мамо, підемо в будинок. Батько та інші розберуться з цим. Ходімо, матусю.

Вона завела місис Саммерс у будинок. За кілька хвилин повернувся містер Саммерс. На чоловікові не було обличчя. Він присів поруч, дивлячись на свою дружину та наляканих дочок. Найбільше цей чоловік переживав за дружину. Стан місис Саммерс поступово переходив у марення та істерію. Вона невпинно шепотіла.

- Бідний мій синочок... бідний мій синочок... За що, господи, за що?

В її очах була нескінченна порожнеча, вона плакала. Джилл дивилася на свою матір, і їй ставало страшно. Страшно ставало від однієї думки, що сім'ї дівчини торкнулося те ж саме, що й інших. І в підсумку Джилл почала звинувачувати себе. Адже вона бачила все уві сні. Якби вона раніше сказала про все, може, вискочила вночі у двір - вони б уберегли Саймона. Їй нічого не залишалося, як піти пройтися лісом.

Хоч вона і знала, що бродити в лісі небезпечно, але залишатися вдома більше сил не було. Усе це через неї.