Розділ 4.

Відтоді, потай від усіх Меліса стала ходити до Джоно. Він був веселим і чуйним хлопцем. За кілька тижнів, проведених із ним, вона повністю забула про ненависть до людей. А після його освідчення в коханні й тієї ночі, що вони провели разом, вовчиця остаточно повірила юнакові.

Ранок був чудовим. Меліса і Джоно йшли, тримаючись за руки. Хлопець зупинився і, обійнявши дівчину, сказав.

- Ще ніколи себе так не почував. - потім узяв її обличчя в долоні, вимовив тихо - Хто ж ти? Я ще про тебе нічого практично не знаю. Ти немов з іншого світу. Така зваблива і красива, таємнича, немов історія, яку скільки не слухай, але до кінця не зможеш зрозуміти. Скажи мені те, чого я ще не знаю про тебе.

Меліса похитала головою і відповіла.

- Я ще не знаю, як ти це приймеш.

- Постарайся сказати мені, як є... - сказав тихо хлопець - Пам'ятаєш, ми тепер разом

- Добре. - прошепотіла дівчина - Я ношу під серцем твою дитину.

- Яке щастя! - вигукнув хлопець - Тепер у тебе просто немає шансів відв'язатися від мене.

Меліса усміхнулася. Увечері Джоно довів її до берега, вони тепло попрощалися і дівчина пішла.

Прийшовши в зграю, вона побачила свою подругу, яка швидко покликала її.

- Меліса, сюди!

Дівчина підійшла і побачила, як одна з вовчиць народила. Це було руденьке маленьке вовченя. Молода мама присунула малюка до себе. Меліса дивилася на щасливу вовчицю і подумала: "Скоро і я такою ж щасливою буду". Потім вона відсмикнула подругу.

- Еніро, я маю сказати тобі дещо.

Дівчата відійшли вбік і Меліса продовжила.

- Розумієш, я кохаю людину і... - раптово вона побачила здивування на очах подруги, але все ж продовжила - І я чекаю від нього дитину.

- Що?! - ще більше здивувалася Еніра - Ти народиш напівкровку?!

Меліса кивнула.

- Так. - потім сказала все таким же радісним голосом - Я зізнаюся йому сьогодні ж.

І після цих слів вона побігла в Стоун-Вілладж. Еніра подивилася в слід подрузі: "Боже, що ж вона накоїла. - подумала вона з гіркотою - Він же відкине її.". Але це було не найстрашнішим. Вампір ясно висловився: "Ти народиш дитину від людини, яка відкине тебе. І тоді я прийду за тобою і твоєю донькою.". Вона тоді швидко перетворилася на вовчицю і побігла за своєю подругою, щоб завадити її зізнанню. Але вже було пізно.

Меліса дійшла до його будинку, і, перетворившись на вовчицю, завила тричі. Джоно вийшов і побачив її. Він насторожився і дістав із кишені ніж. Меліса тоді глибоко зітхнула і вже за хвилину перед ним стояла звичайна дівчина. Він відійшов назад. Меліса зробила крок назустріч.

- Не бійся. Я не заподію тобі шкоди.

Але в очах Джоно все одно був страх. Меліса подумала, що він приголомшений новиною. Він усе ще кохає її. Вона зробила ще один крок назустріч, сподіваючись, що він зараз скаже, що все одно буде поруч, незважаючи ні на що, і ласкаво обійме. Але замість цього Джоно дістав свій ніж і вигукнув.

- Не підходь до мене, чудовисько!

Ці слова настільки поранили Мелісу і вона сказала з гіркотою.

- Чи не ти мені казав, що люди не такі вже й погані? Чи не ти клявся, що будеш любити й захищати мене? Чи не ти був щасливий, коли я сказала, що в нас буде дитина? - на її очі навернулися сльози - Чому ж ти зараз мене відкидаєш?

Джоно вигукнув.

- Геть з очей моїх, я не бажаю тебе знати! Іди, поки я не вбив тебе і твоє потомство.

Меліса в мить перетворилася на вовчицю і втекла. Її барвистий світ виявився чорно-білим міражем. Усі її надії та мрії зруйнувалися. Все-таки люди однакові. Не готові прийняти, бо ти не такий як вони, відкидають через страх і гидливість. У них немає поняття "різний", у них є тільки одне поняття "знищити".