Розділ 1.

Меліса бігала просторами Північного лісу. Спритна швидка вовчиця вмить перескочила на той бік берега. У зграї її вважали однією з найсильніших, наймогутніших. Але все ж і дещиця нерозсудливості в ній була. Адже тільки їй вистачало сміливості вирушити в Стоун-Вілладж, не перетворюючись на людину. Вона вважала це непотрібним, адже як-не-як вовчиця і в змозі за себе постояти. Старці ж були впевнені в протилежному: одного разу вона знайде свою погибель серед людей. Їй це визначено долею.

Меліса вже майже дійшла до села і раптом побачила трьох хлопців, які вирушають на полювання. Їй стало цікаво, що вони замишляють, і вона почула, як один із молодих юнаків сказав.

- Я вчора знайшов лігво вовків, поки вони не дісталися до нашого села, їх вбити потрібно. - Потім його серйозний і рішучий тон голосу змінився на глузливий - Хоч буде з чого шуби робити.

І він голосно засміявся.

Меліса не могла більше цього слухати. Що означає вбити її зграю і зробити з них шуби?! Якщо вони хочуть це зробити, то не знають, чим ризикують. Меліса вистрибнула з кущів і люто заричала. Хлопці подивилися на неї й відступили. Очі її палали, вовчиця люто скалилася. Вона явно готувалася напасти. І тут один із хлопців, вигукнув.

- Треба ж, здобич сама до нас у руки йде! - потім прицілився, примовляючи. - Зараз я цього вовка підстрелю.

- Не треба! - закричав його друг, що стояв поруч, - Тут можуть бути ще вовки.

Але він друга не слухав і вистрілив. Однак, стріла не влучила. Вона лише злегка поранила вовчицю. Меліса запанікувала. Вона знала, що якщо поранити або вбити перевертня, то його людська подоба покаже себе. Вовчиця швидко помчала в ліс. За кілька хвилин вона перетворилася на людину. Стріла увійшла не глибоко. Стиснувши зуби, дівчина витягла її. Можливо, звичайна людина знемагала б від болю, але Меліса майже не відчувала його. Наконечник звичайний - не срібло.  Слава богу, ці люди не побачили, хто вона. Але дивно тільки одне, чому його друг намагався відмовити цього бравого мисливця стріляти. Адже він так само зацікавлений у знищенні зграї, та все ж зупиняв. Вона повинна зустрітися з цією людиною. Можливо вдасться домовитись, запобігти цьому нападу. Але зараз важливіше залікувати рану. Вона подивилася назад, щоб переконати себе, чи немає когось на хвості. Нікого не було. Дівчина затиснула рукою рану на животі й пішла до зграї.

Тим часом рудоволосий хлопець, який хотів підстрелити Мелісу, почав лаяти свого друга.

- Навіщо ти мене відволік?! Я б пристрелив цього вовка одним пострілом. Джоно, я тебе не впізнаю!

Джоно лише опустив очі й сказав ледве чутно.

- Це була вовчиця, і вона неспроста на нас напала. - Потім видихнув - Нам варто закинути цю ідею з убивством вовків.

Другий хлопець відповів лише.

- Він має рацію. Якщо підемо вбивати їх, то можемо самі не повернутися. До того ж ця вовчиця... Краще варто розповісти в селі, хоч підмога буде.

Джоно лише мляво кивнув. Ідея з убивством вовків його вже не приваблювала. Він ніби відчув зв'язок із вовчицею. Її не можна було вбивати.

Тим часом Меліса прийшла до старої цілительки. Вона до неї весь час зверталася, коли була поранена. Варто було дівчині увійти, як вона почула старий трохи скрипучий голос.

- Тебе поранили люди. І вони вирішили вбити нас. А ти, дурна, спробувала зупинити їх.

- Я... - почала виправдовуватися юна вовчиця - Вони б пішли вбивати. Я була зобов'язана їм перешкодити.

Цілителька лише зітхнула і похитала головою.

- Іди сюди, я вилікую твою рану.

Меліса підійшла і сіла біля неї. За що її зграя так ненавидить людей? Чому її деякі подруги, які закохані в людей, не зізнаються?

Раптово вона почула тужливе надривне виття, яке сповіщало про те, що хтось проник у їхнє поселення. Меліса вискочила і побачила жахливу картину; людина на її очах убила одного із синів ватажка. Це були люди. Напевно та брава трійця привела підмогу. Тепер вона розуміла, чому на неї так всі дивилися, коли вона поверталася з села і розповідала різні історії. Люди тільки на перший погляд, виглядають беззахисними й добрими, насправді ж готові вбити, бо ти хтось інший, не один із них. Вони вбивають через те, що відчувають слабкість перед сильнішими. Навіть якщо хтось із їхнього села буде освіченим або всі дізнаються, що він не такий як вони, цій людині не минеться. Але тоді чим же люди кращі? Вона вискочила з печери цілительки й приготувалася йти в бій, але тут почула ватажка.

- Рятуйтеся! Тікайте молоді вовки, сховайтеся в безпечному місці та створіть нову зграю.

Усі молоді вовки кинулися бігти. Мелісі було боляче залишати старих вовків, але вони обрали свій шлях. Вони знали, що не повернуться і пішли в бій. Все-таки люди до жаху жорстокі й потворні. Вони не знають ні жалю, ні туги за тими, кого втрачають інші. Чому вони такі?! Людина, напевно, вбиває, щоб довести, що вона сильніша і хитріша, а перевертні, вампіри, відьми та інші істоти, які застрягли між світами - пил під ногами. Якщо так поміркувати, то чим люди кращі за них, якщо вони такі ж жорстокі...