РУСЛАН
Після нашої «плідної» співпраці з Даміаном, я замовив апартаменти на першому поверсі у готелі «Гермес». В гостьовій влаштувалися хлопці з апаратурою, а в спальні спала Саша. Ну як...вона мала б там спати. Але ця вперта натура вирішила, що хоче так само за усім спостерігати. Як результат, уже перевалило за другу ночі, а вона все ще сидить біля Яструба і щось там пильнує біля монітора.
— Люба, тобі треба поспати. Те що ти будеш тут сидіти нічого не змінить. — вкотре попросив я, розтираючи її плечі.
— Тільки якщо ти підеш зі мною.
О, зміна програми. Прогрес пішов.
— Я буду поруч за стін..
— Або ми йдемо в ліжко разом, або разом будемо сидіти тут. — Тихо, щоб тільки я почув, сказала вона.
— Рус, іди вклади її, бо я вже фізично відчуваю її позіхи, які вона робить закритим ротом.
Саша вже хотіла була обуритися, але позіх, який вона хотіла стримати з головою її видав. Я ледь стримався аби не засміятися.
— Добре, ходімо.
Перед тим, як піти, я кинув Святу:
— Будь-що станеться — одразу мені повідомляй.
— Так точно, командире.
Командире? З яких це пір?
А Саша невпинно тягнула мене до кімнати. Хто кого вкласти хоче?
Коли двері за нами зачинилися, майже одразу, дівчина зняла з себе піджак з жилеткою, залишивши лише шовкову блузу і лягла на ліжко. Я рушив за нею, знявши взуття. Як тільки її тіло міцно притулилося, я відчув полегшення і водночас неймовірну втому. Я навіть не зрозумів, як провалився в сон.
* * *
— Кеп…кеп, прийом.
Прослушка у вусі неприємно зашипіла. Обережно вставши з ліжка, щоб не розбудити Сашу, я вийшов в гостьову.
— Доповідай, лейтенанте.
— Я вивів акції з «Untarget». Завтра, коли їх відділ IT кинеться до активів, вони наткнуться на проблему. Але це не найцікавіше. Коли мені відкрили доступ до серверів, я, мʼяко кажучи, здивувався. Коди були настільки простими, що навіть соромно стало, я таких перепробував сотні. Я почав розбиратися в чому ж проблема і виявилося, що мій троян просто натикався на ще більш агресивну систему проникнення.
— Тобто, в системі вже був чийсь троян?
— Саме так. І він точно встановлений в середині системи. Зовні, ти такий не поставиш. Якщо наші дані вірні, то доступ до сервера мають двоє: Даміан і Аделіна.
Секретарка…
— Ільясе! — Хлопець, що дрімав на дивані, підірвався на місці.
— Так, кеп!
— Що обʼєкт тобі казала про роботу в «Каморра Індастріал»?
У хлопця після сну ще йшло «завантаження жорсткого диска», тому йому знадобилося трохи більше часу, аби дати відповідь.
— Аделіна працювала в компанії близько восьми років. З її слів, саме дядько допоміг влаштуватися на роботу.
Святу навіть не знадобився наказ. На екрані вже було відкрите досьє.
Лука Гроссо.
Її дядько був довіреним Лореццо Де Росі.
— Думаєш, це Лука хотів підставити молодшого Де Росі?
Всі факти вказували на це. Але в середині щось мені підказувало, що Гроссо тут не при чому. Він був ланцюговим псом, не більше. Ні…тут щось інше. В голові крутилася якась думка, яка ніяк не хотіла вилазити на поверхню.
Раптом погасло світло і включеними залишилися лише деякі з моніторів.
— Свят..
— Вирішую, кеп.
Лейтенант декілька хвилин перебирав якісь комбінації на клавіатурі, завдяки чому включилася одна камера в головному залі.
— Це не планове відключення. Хтось відключив блок живлення електроенергії.
— Макс, Давид не виходив на звʼязок?
— Відповіді немає.
— Свят, ти можеш включити електроенергію дистанційно?
— Тут стара система, яку можна включити лише вручну. Мого блока вистачило лише на головний вхід.
— Максе, Ільясе, вдягайте повну комплектацію. — Віддав наказ хлопцям.
Доки Свят пояснював, як дійти до лівого крила, щоб включити блок живлення, я почув клацання за спиною.
— Що відбувається? — Тихо запитала Саша, збуджена нашими розмовами.
— Світло зникло. Ми підемо перевіримо. Скоро повернемося.
— Зникло, чи вимкнули?
— Залишайся поряд зі Святом, у випадку чого, виконуй все, що він говорить.
Я розумів, що Саша була налякана і спантеличена, хоча і не показувала цього, але більшого я сказати не міг.
Нам потрібно було спуститися на нульовий поверх до санітарних приміщень і там за вказівками Свята перезапустити блок живлення.