39

СЕСІЛІЯ

Я йшла по коридору, точно знаючи дорогу до залу, де проходило засідання. Скільки ж разів ми з Лореццо на пару там влаштовували дебати. Тоді я була молодою і наївною, думала, ми виправимо помилки батька, і в нас буде спокійне життя без криміналу й всього, що його супроводжує. А вийшло... 

На обличчі розцвіла гірка посмішка.

Ось і знайомі двері. Всього два охоронці? Як не далекоглядно, а втім, чоловіки, що з них взяти? Ті самі діти тільки пістолетики вже не пластикові.

— Панове, не відкриєте двері дамі?

— Не дозволено. Це приватне засідання. — Відповів правий бугай.

— Чоловіки, боюся, якщо ви не відкриєте двері, у вас будуть проблеми. Я акціонер компанії, до того ж тітка вашого боса. Тому давайте спокійно розійдемося?

Лівий і правий, як я їх охрестила, переглянулися і прийняли правильне рішення. Давно я не використовувала сімейні зв'язки, правду кажуть, влада спʼяняє. Ще до того, як двері відкрилися на моєму обличчі застигла холодна маска льодяного спокою.

Картина, що відкрилася переді мною, коли я зайшла в залу, була дуже і дуже кумедною. Двадцять чоловіків в костюмах буквально застигли з відкритими ротами, при моїй появі. Я, до речі, теж здивована: ні одної коханки чи секретаря, втім зазвичай це одне і те саме. Така важлива зустріч? Що ж пограємося. 

— Доброго ранку, панове! Чи не знайдеться крісла для дами? — Уууух, яка ностальгія, аж адреналін  в крові закипів.

Даміан відмер першим, махнувши охоронцю рукою, він промовив:

— Доброго, сеньйоро. — Молодець мій хлопчику, тримаєш обличчя.

Той самий охоронець приніс мені крісло, яке розмістили по праву руку від місця Даміана. Розставлені пріоритети перед іншими, похвально.

— Дозвольте запитати — обізвався чоловік навпроти. Його я не знала, хоча в принципі тут була половина лиць, які мені незнайомі, але основний склад все одно залишився той самий. Дивно, що брата немає

— Дозволяю. — іронічно "змилувалася" я.

— Даміане, що тут робить член вашої сім'ї, що не входить в круг засідання?

Дам мовчав, давав мені слово.

— До вашого відома, сеньйоре..як вас там...а не важливо, говорити про людину в третьому обличчі в її присутності це як мінімум не ввічливо. Це по-перше, а по-друге, вгамую цікавість всіх присутніх, я володію десятьма відсотками акцій компанії, а також, все ще є одним з юридичних представників компанії. Звичайно ви про це не знаєте, адже, коли я почала тут працювати вам було ммм...певно десь п'ятнадцять-сімнадцять років, а перевірити документи, видно мозку не вистачило.

— Та як ти..

— Алесо. — Прозвучав спокійний голос Даміана за спиною. Попередження. — Моя тітка старша Каморра, вона знає більше нас усіх разом узятих про компанію і не тільки й має повне право бути присутньою на цьому засіданні. І так, продовжимо. Ми мали слухати звіт Алессандра.

Той самий хлопець, що сперечався зі мною, дістав папку і почав зачитувати графіки й бухгалтерські підрахунки. Я концентрувалася на всьому, роблячи для себе певні помітки, щоб потім поставити запитання.

— Як тільки засідання закінчиться, ти вийдеш із залу і підеш разом з охороною через чорний вхід. — Зло прошепотів Дам мені на вухо.

— Не сподівайся. Я не для цього здолала такий шлях для твого захисту, аби у найвідповідальніший  момент сховатися.

— Александра... Вона теж десь тут? — я посміхнулася. — Чорт... Навіщо? В мене все було під контролем.

— Тому, що ти вперте самовпевнене хлопчисько. З тобою в залі сидить половина, як мінімум, нецивілізованих бандитів. Я на власні очі бачила, як один з них спалив поселення. Ціле поселення, де були жінки та діти, до тла. За спиною у більшості тут присутніх цілі кладовища зібралися. Я не хочу, щоб в одній з тих могил був ти. Так що замовкни й слухай звіт, в якому так недбало намагаються приховати, що пів відсотка з компанії іде комусь в кишеню.

Уже через пів години таких звітів я сиділа на своєму місці й просто шоковано переругувалася в середині. Та це якесь варварське обкрадання компанії! І якби це були одиничний випадок, можна було б закрити очі. Але якщо взяти їх разом узятих, там суми на десятки мільйонів! Після кожного, я дивилася на невимушеного Даміана і розуміла, що він все прекрасно розуміє, просто удає, що не бачить всі ті афери. 
І ось, прийшов час сина. Долоні вмить стали мокрими, а тіло напружилося до стану каміння. 

— І так, колеги... Дуже дякую за пророблену роботу, я ціную ваші старання і нашу співпрацю. Як ви помітили, сьогодні не зовсім стандартне засідання. Я зібрав вас усіх, щоб повідомити новину. Від сьогоднішнього дня бізнес-сектор D припиняє своє існування в межах компанії «Каморра Індастріал».

Ох…що ж так різко, синку…

Сектор D це окремий сегмент компанії. Колись ми з Лореццо разом його й створили для того, щоб вивести бізнес хоча б ззовні на легальний ринок. І якщо зараз відокремити цей сектор, то він не зможе існувати сам по собі. Фактично, його можна знову перекрити легальною «шапкою», але це займе дуже багато сил і часу, щоб створити компанію, що перекриє таку велику нелегальну систему. Тому виведення сектору назовні це його фактичне знищення. Це розуміли всі. 

Такої тиші певно навіть кладовищах не чули. 

— Хлопчику, ти хоч сам зрозумів, що сказав? — Обізвався Семюель. Цього пройдисвіта я дуже добре знала. 

— Абсолютно. Це моє остаточне рішення. Моя родина дуже довго, практично три покоління, служила цій справі, але прийшов час змін. 
— Ні, хлопчику, ти, певно не розумієш.

— Знай своє місце, Семюель. Перед тобою не хлопчисько з вулиці — зробила паузу на кілька секунд, аби нагадати декому, звідки він сам узявся. — Ви ще й досі живете за старими законами, а мій племінник адаптується до сучасного світу. Зрештою, кожен з вас має свої компанії. При великому бажанні, щоб зберегти сектор, можна провести злиття декількох компаній найближчим часом і поставити на верхівку звичайного пішака. — Смішок вирвався сам собою. — Але ж у вас усіх занадто великі корони. Ви звикли ховатися за спиною нашого імені.