36

Весь ресторан був у нашому розпорядженні. У величезному залі жодної живої душі, крім нас.

Мене і Даміана.

— Що ж… Це місце під охороною і ніким не прослуховується, маячків на тобі немає, мої люди обережно знешкодили хлопця, який за тобою слідкував; він прокинеться ввечері й не буде нічого пам'ятати — все що ти просила, я виконав.

— І тепер чекаєш від мене відповідей — закінчила фразу за нього

— Ну було б добре. 

— Це ж ніби має бути вечеря, ні?

Даміану знадобилося лиш легко змахнути рукою, як до нас опинився офіціант.

— Мені як зазвичай, а дамі..— він виразно подивився на мене.

— А дамі спагеті з морепродуктами й бокал червоного напівсолодкого. — Хлопець уважно слухав нас і записував все в невеличкий блокнот, а потім мало не спотикаючись, швидким кроком направився на кухню.

— Сподіваюсь, що він не спотикнеться.

— Це новенький. Ще не звик до такої обстановки.

Вино нам принесли одразу. Причому пляшку, і два бокали, які одразу наповнили.

— Знаєш, Александро, я був вкрай здивований твоїм посланням, яке ти передала через Сесіль.

— Александра? — здивувалася почувши повну форму свого імені. З чого б це?

— Мені подобається твоє повне ім'я. Воно гарно звучить.

На цю репліку я ніяк не відповіла. Насолодившись ковтком терпкуватого вина, я вирішила розпочати розмову.

— "Каморра Індастріал" — величезна компанія, яка має купу філіалів по всій Європі й по за її межами. Набула небачених висот за такий короткий термін...і є юверхівкою айсберга, під яким криється одне з найсильніших угрупувань мафії.

Я замовчала, щоб подивитися на реакцію. Ніби нічого не змінилося: та ж поза, той же пильний погляд. Проте, я чітко відчула, як між нами наелектризувалося повітря.

— Ви стали кісткою в горлі для багатьох, занадто багатьох. А, як відомо, коли наступаєш на горло того, хто стоїть вище за тебе — проблеми неминучі. Думаю, ти вже почав це відчувати.

— Продовжуй. — Даміан відпив зі свого бокала, не відриваючи від мене погляду.

— По твою голову прийшли, Даме. 

— Мою голову хочуть всі, останні пʼять років. Відкрила таємницю — фиркнув чоловік.

— Я кажу про конкретно найманих людей. Але підійдемо до теми ближче.

— Постарайся вже.

— Не перебивай мене — остудила його запал. — Той хто приїхав сюди, не хоче тебе вбивати. У нього немає такої цілі.

— І яка ж його ціль?

— Мафія.

Декілька секунд Даміан просто сидів мовчки, пильно розглядаючи мене, а тоді сказав:

— А яку ціль переслідуєш ти, Александро? Навіщо ти мені це розповідаєш?

— Я хочу захистити близьку мені людину.

— Близьку людину?

— Коханого.

— Навіть так. Стає все цікавіше й цікавіше. І  від чого ж його потрібно захищати?

— Вибух в студії Сес. Це дійсно було послання, тільки не тобі, а йому. Цілью була я, а не Сесіль. 

Ось тут мені дійсно вдалося здивувати чоловіка. 

— Тому що мій чоловік і є той найманець.

Завіса.

Тим часом нам вже принесли нашу вечерю. Виявилося, "як зазвичай" це ледь прожарений стейк з овочами гриль. Ми відволіклися на їжу, перериваючи розмову, аби перевести подих і привести думки в порядок. Все-таки для італійців їжа — це святе. А от мені навіть улюблена страва в горло не лізла, особливо в такій компанії, тому майже кожну порцію доводилося запивати вином, через що, після закінчення трапези я була вже досить розслабленою.

— І так, на чому ми зупинилися? — сказав Дам, складаючи перед собою руки, як тільки офіціант забрав порожній посуд. — О, твій чоловік приїхав прибрати мене. Вельми великодушно з твоєї сторони повідомити мені про цей факт. Проте, це не скасовує мого питання: навіщо ти мені це розповідаєш?

— Повторюся, він не хоче тебе вбивати. Його завдання прибрати угрупування, але він буде змушений, якщо ти будеш заважати.

— Це дуже дивно, адже моє вбивство автоматично ослабить компанію і це буде найкращим варіантом для виконання його завдання. Думаю, він  сам це добре розуміє. Але його щось зупиняє, чи не так? Я б навіть сказав хтось.

— Правильно думаєш. Я вважаю, що можна розвʼязати питання більш мирним шляхом, а саме - переговорами та домовленістю.

— Ти вважаєш.Отже, він вирішив інакше і про цю розмову він не знає. А раз ти вирішила піти на змову за його спиною значить ситуація вийшла з-під контролю. — Даміан не запитував — констатував факт.

— Так, з'явилися певні...неприємності, які похитнули деякі плани і я вирішила, що буде доцільніше прийняти таке рішення.

— Твій чоловік прийняв рішення керуючись логікою, не можна будувати союз з потенційним ворогом. Однак, мені цікаво, чим керувалася ти? Я в цій історії далеко не позитивний герой.

— Ахахах — Мій сміх прозвучав так гучно, що я аж сама здивувалася. — Годі тобі, Даміане! Ти можеш показувати, який ти грізний дядько он тому офіціантику. — так, я явно захмеліла — В цій історії немає позитивних героїв. — серйозно промовила, намагаючись взяти себе в руки. — Ми всі просто намагаємося вижити й отримати хоч крихту щастя. І заради цього ми підемо на все. Я втомилася, Даме, втомилася бігати, ховатися, втрачати... Я хочу повернутися додому в обіймах коханого чоловіка, хочу бути поряд з подругою, яка потребує моєї жіночої підтримки, бо вона вагітна, кінець кінцем я хочу власну сім'ю. Тому я згодна навіть на угоду з дияволом. — Щось розмова перейшла в занадто відверте русло.

Чоловік мовчки дивився на мене і його емоції були абсолютно незрозумілими. Задовбав зі своєю холодною маскою! Від злості я встала і пнула стілець, хороший такий…дубовий, важкий. Скрик я стримала через силу.

— Та годі цих масок і удавань! Я тобі вже сказала, що гратися будеш з кимось іншим. Я знаю як це мати все і нічого, водночас. Рано чи пізно це починає виїдати тебе з середини, ти ж це вже відчуваєш, чи не так, Даме? — Я схилилася над ним, впираючись об стіл. — Я бачила це у твоїх очах того вечора. Бачила на дні тієї темноти себе. Ось чим я керувалася. Я хочу тобі допомогти, зрозумів? Вберегти тебе від самого себе, бо такі як ми...— мені надто важко давалися слова —  такі я ми витримуємо навіть найсильніші бурі та в результаті ламаємо себе самі. Я вже нічого не вдію, але ти можеш все змінити. В тебе, як і у мене, є заради кого боротися. Не роби моїх помилок, прошу...прошу...