34

ДВІ ДОБИ ТОМУ...

РУСЛАН

Марк, невже це ти?

Тіні.

Елітний спец відряд найманців. Мій відряд, так само як інші: "Рубін", "Шторм", "Тигри", "Міріада" — спец агенти. Нас відправляють як офіційно діючих осіб, для вирішення державно важливих справ. Тіні — це руйнівна сила в якої є ціль, яку треба прибрати одним способом — вбивство. Це таємний підряд, про який знає тільки довірений круг лиць. Звичайно я в нього входжу. Я ж їх і створив. 

Це був мій перший проєкт на початку служби, п'ять років тому. Вони мали бути ідеальними шпигунами-агентами. Кожен з учасників підбирався мною особисто, згідно зі своїх відмінностей і особливостей. Проте, Удав вирішив зробити по своєму, створити ідеальний відряд убивць. Коли я зрозумів до чого це йде, то відійшов від справи. Я знав якого масштабу буде ця нищівна сила, тому зробив так, щоб більша частина хлопців, яких відбирав, пішли в слід за мною. Марк був одним з них.

Він був найгіршим серед тіней. Занадто самовідданий, занадто емоційний, занадто хороший для такої роботи. Хоча, напочатку, щось в середині просто кричало: «Він буде найкращим!». Виходить, я помилився в своїй правоті? 

Ні...Це ж не може бути правдою? Марк так довго був поряд. Стільки спільних шрамів, ран, смертей.

Я навіть не помітив, як за роздумами опинився навпроти дверей комори Свята. Мені було страшно хоч якось підтверджувати свої здогадки, бо тоді буду зобов'язаний прийняти нагальне рішення.

— Сержанте, твій код зачекає — фраза-шифр, з кожним бійцем окрема, значить термінові дії.

— П'ять хвилин, кеп.

Я кивнув головою і пішов на вулицю. Потрібно знайти місце... Моя машина відпадає, машина Свята також. Що ж, будемо зламувати. 

Коли хлопець вийшов на вулицю, я мигнув йому фарами з жовтого міні купера.

— Що сталося, Рус? — сходу спитав хлопець залізаючи в машину через вікно.

— Ти працювати з телефона можеш?

— Зі свого можу.

— На прослушку перевіряв?

— Мій перебиває будь який-сигнал.

Свят дістав свій "Міні комп'ютер" з карману.

— Що треба знайти?

Над цим треба було подумати, адже кожен член моєї команди захищений від будь-якого втручання ззовні. 

— Ми думали, що Рустам слідкував за Боневіто і поставив вибухівку з розрахунком, що саме вона попадеться на гачок.

— Так, але випадково попалася Саша.

— А чи випадково?

— Хтось хотів виманити тебе з офісу?— сержант розумів мене спів слова, тому навіть не дочекавшись наказу, почав роботу.

Ці хвилини здавалися мені цілою вічністю. Мені хотілося вірити в те, що це все просто збіг, просто чортів збіг.

— Кеп, камери і прослушка не дали ніякого результату. Проте, мене зацікавило от що, ми були впевнені, що Рустам прилетів під ім'ям Каримовського, однак, через добу прибула ще одна особа на ім'я Сивохін Ростислав. Відбитки пальців збігаються, навідміну від перших.

— Підставне обличчя.

— Тобто у Тигра не було часу, щоб щось дізнатися. Виходить, інформацію він отримав від когось з нас.

— Бінго.

— У тебе є підозри?

— Марк.

— Ти впевнений?

— Свят, як ти думаєш, якби я був впевнений, то питав би тебе?

— Чекай...— хлопець знову сунув носа в телефон.

— Марк тобі повідомив про вибухівку в о дев'ятій нуль сім. Ти був на місці  за одинадцять хвилин, як раз впритул до вибуху.

— І що це мені має дати?

— На місці була використана вибухова система GT44.

— Швидка детонація.

— Ти б банально не встиг, якби Марк тобі повідомив під час самої установки. Виходить, що Марк знаві сказав тобі про вибухівку, ще до того, як її встановили. Дві хвилини п'ятдесят чотири секунди. Саме стільки часу ми просто випустили з виду.

— Чорт....ЧОРТ!! ЧОРТ!! — я бив по рулю, не стримуючи того безсилля і люті, що рвалася з середини.

— Що будемо робити, кеп?

— Зрада команди і зазіхання на життя з ближнього кола.

Все було зрозуміло без слів.

***

— Прийом, Сокіл. Мене чутно, прийом?

— Прийом, Яструбе. Чутно.

— Об'єкт рухається на схід за стіною п'яти поверхівки. Зараз буде поворот і він опиниться в твоїй зоні.

— Чудово..— я регулював приціл старої доброї AS50 підлаштовучи її під потрібну дистанцію.

— Рус, ти впевнений, що хочеш це зробити сам?

— Впевнений.

Ось ціль з'явилася в полі зору, але ще не в зоні дій, давай, ще буквально п'ять сантиметрів і.. Він зникає з поля зору.

— Кеп, напрямок змінено. Ціль в швидкому темпі віддаляється в сторону приватних будівель. За сто метрів у мене буде сліпа зона і я не зможу допомогти. 

— Цей сучий син від мене не втече.

Я навіть не забрав снайперську установку; дав наказ Святу прибрати за мною, перезарядив два пістолети і побіг у напрямку, що періодично вказував сержант. В результаті я опинився на другому поверсі якогось складу. Погано...занадто відкрита місцевість.

— Кеп, в мене пусто, прийом.

— Вже зрозумів, далі я сам.

Тут було темно, як у якійсь норі, проте мені е абсолютно не заважало, а от всюди розставлені великі складські коробки — цілком. Вистрілити важко і сховатись ніде. Проте, все таки пріорітет є: у Марка один пістолет, у мене два.

— Руслане, Руслане...мені цікаво, як ти здогадався? — прозвучав іронічний голос з іншого кінця приміщення.

— Це єдине, що ти хочеш в мене запитати, покидьку.

— Ммм, певно, що так. Виходь, Руслане, я абсолютно беззбройний. Не віриш, нехай наш хлопчик перевірить.

Я вже хотів потягнутися до маячка, як на тому кінці прозвучав голос Свята