33

ОЛЕКСАНДРА

"Саня, моя люба дівчинко...Саня..."

Я пила каву на балконі, спостерігаючи за сходом сонця і намагалася зрозуміти; уже кілька днів мені постійно сниться один і той самий сон, який я ніяк не можу згадати. Я відчувала: це щось дуже важливе. Мій мозок раз за разом прокручує ті розмиті образи й обривки фраз, але цілісна картина ніяк не складається.

Від роздумів мене відірвав стук у двері. Дивно, я нікого не чекала. Можливо це Сесіль? Хоча, думаю, вона хоча б передзвонила мені. Обережно підійшовши до дверей, я прислухалася до звуків, які могли лунати, як почула:

— Це я, Сашо. — Руслан. Я полегшено видихнула і відкрила двері. 

Чоловік стояв, підперши собою стіну. На його обличчі, ніби залягла смертельна втома та і виглядав він, мʼяко кажучи, помʼято: губа розбита, на вилиці поріз, брова розсічена. Я не сказала ні слова, просто відійшла від проходу, мовчазно запрошуючи його до квартири. Він так само мовчки зайшов, роззувся, а потім завмер, стоячи до мене спиною.  Все його тіло мало не тряслося від напруги. Обійшовши по колу, я стала навпроти нього, спокійно розстебнула куртку і зняла її з напруженого тіла. Рус глибоко важко дихав, ніби кожен ковток повітря давався через великі зусилля. Піднявши погляд на його обличчя, я жадібно вдивлювалася в кожну рису: між нахмурених брів зʼявилася зморшка, яку так хотілося розгладити пальцями, під очима залягли темні кола, що свідчило про те, що сну він не бачив декілька днів, а щелепи так напружено стиснуті, що здавалося, ще трохи і я почую скрегіт зубів. В мене навіть припущення не було, що сталося, однак це сильно підкосило Руслана.

— Все буде добре, іди до мене — прошепотіла я і притягнула його до себе, міцно обіймаючи.

Тіло, що було тверде, мов камінь, почало розслаблятися і разом з тим, слабнути. 

— Руслане, поглянь на мене. — Чоловік повільно, ніби виринаючи зі сну, підняв на мене погляд. — Ходімо в кімнату.

Взявши його за руку, повела за собою в гостьову. 

* * *

Близько години ми провели в кімнаті: я сиділа на дивані, а Рус лежав у мене на колінах. Ми ні про що не говорили. Він мовчав, втупивши погляд у стелю, а я ні про що не запитувала.

— Нас зрадили — раптом промовив Руслан і різко сів, розтираючи обличчя — Марк... Ми п'ять років служили пліч-о-пліч. Чорт… п'ять років мене тримали за дурня, а я й нічого не помічав. Сліпий дурень. Він ловив кулі за мене, скільки разів ми разом були на межі життя і смерті...

— Ти впевнений, що це дійсно так? Можливо його підставили й треба просто глибше копнути?

— Впевнений. Та й вже немає до чого копати.

Невже...

— Руслане, що ти зробив? — насторожено запитала 

Він повільно повернув голову і я все зрозуміла. Його очі наповнені слізьми болю і провини, говорили самі за себе.

— Я вбив його. Вбив свого друга. — Сльози зірвалися з вій і стрімко потекли по обличчю. Рус намагався приховати їх, нахиливши голову до низу, проте я не дозволила.

— Коханий, послухай — взяла його обличчя в руки та пильно подивилася у вічі — ти зробив те, що мав зробити. Марк знав про наслідки своїх дій — не міг не знати. Він сам обрав цей шлях.

— Я міг вдіяти інакше, я...

— Не міг! — категорично перебила його. — Раз ти на той момент прийняв таке рішення, значить іншого варіанту не було. — Я бачила, як всередині нього йшла боротьба двох сторін. Одна твердила, що він вчинив вірно, бо інакше могли постраждати інші члени команди, а друга роз'їдала за те, що він вбив того, хто так довго був йому другом. Я перелізла до нього на коліна і знову обійняла, не даючи навіть шансу відсторонитися.

— Тобі треба відпочити, поспати — сказала, погладжуючи його по голові.

— Нічого не хочу. — знесилено відповів він.

— Я не запитувала. Ходімо. — Знову потягнула його за собою, тільки на цей раз у ванну. 

Ми зупинилися посеред кімнати, стоячи один напроти одного. Я взялася за край його футболки, впевнено відправляючи її на кахель, та ж доля спіткала і ременя. Далі мені не дали закінчити почате. Нахабним чином розвернувши мене спиною, Руслан розстебнув мій комбінезон, фактично, залишивши лише спідню білизну. Його руки блукали по моєму тілу, все сильніше притискаючи до себе. Це був шалений контраст гарячого тіла і прохолодного повітря, від якого по тілу з'являлися табуни мурах. Такий бажаний контраст. 

Незабаром між нами не залишилося нічого. Повільно ступаючи по холоднїй плитці, я зайшла до скляної душової кабіни, знаючи, що Руслан слідує за мною. Навіть не дивлячись на вентиль, потягнула його в гору, зрошуючи нас ледь теплою водою. Перших декілька секунд було незвично, адже я завжди приймала холодний душ. Навіть не пам'ятаю, коли востаннє вентиль був повернутий хоча б трішки в сторону червоної половини. 

— Вода занадто прохолодна для тебе. Ти можеш захворіти — прошепотів Рус, перериваючи поцілунок.

— Для мене вона занадто тепла — посміхнулася, знову торкаючись його губ.

Вода покривала кожен міліметр нашого тіла, проте це ніяк не зменшувало жару наших тіл, навіть навпаки.

Взявши мочалку, я спінила її гелем для душу і почала намилювати тіло Руса; шию, плечі, груди, торс; не оминала й шрами, яких було не мало, власне, як і синців; кулеві, різані, рвані поранення, багато з них свіжі. Здається, що з такими ранами неможливо вижити... Зненацька я була різко притиснута до скла тим самим тілом, а його руки вирушили вниз, до самого епіцентру мого бажання. Мій стогін не встиг прозвучати — був заглушений вимогливим поцілунком, як і всі наступні. 

Я навіть і не зрозуміла, як опинилася в повітрі, утримувана його руками. Мені було все одно на все, були лише його губи, що торкалися шкіри та наші тіла, що спліталися в одне ціле. Ми обоє жадали цього так довго і так сильно...

Коли все скінчилося, ми переводили подих, тримаючись одне одного.

— Ходімо в ліжко — промовила, виключаючи воду.

— Ти не уявляєш, як довго я мріяв почути ці слова — прошепотів чоловік, торкаючись губами моєї щоки.