31

Пролунав останній акорд. Опустилася завіса. 

Всі мої колеги і я в тому числі, синхронно видихнули і попленталися за куліси. В нас був сорокохвилинний антракт на відпочинок і каву перед наступною постановкою. 

Не дивлячись на короткий термін для підготовки і певну паніку, на сцені ми виглядали як єдиний організм, який тонко відчуває один одного. 

Кількість глядачів в залі перевершила всі очікування. Він був повністю заповнений людьми, котрі з цікавістю споглядали за тим, що відбувалося на сцені.

В гримерці, по традиції, на мене вже чекала Сесіль з перекусами і какао. 
— Алексо, це було феєрично! Ти перевершила всі мої очікування.

— Ти так кажеш кожного разу. — Повільно видихнувши, скинула туфлі, всілася на диван і взялася за знищення солодкого.

— Тому що кожного разу твій виступ вищий за будь-яку похвалу. 

—Ти знала, що Даміан викупив всі білети на мої концерти? — Перевела я тему.

Жінка повільно сіла навпроти мене.

— Знаю. Мені Аматі казав... Я просила його, але він не слухає.

— В сенсі?

— Даміан…ще з самого початку, коли ви тільки познайомились, я була проти навіть найменшого вашого контакту. Ти стільки всього пережила…я не хотіла, щоб ти знову стикалася з цими проблемами. Проте, після того, що трапилося зі мною... Коли Дам приїздив, коли був поряд з тобою, він змінювався. Розумієш, довгий час Даміан був дуже самотній. Не в плані відносин, а взагалі. У нього немає друзів чи просто близьких людей, які б могли його зрозуміти. Навіть я не можу дати йому те відчуття близькості. Та з тобою…Я бачу, що поряд з тобою він дихає. Живе, а не існує. Тому я в перше в житті, попрошу тебе, не відштовхуй його. Хай навіть не зближуйся з ним, тримай на відстані, але не відштовхуй.

Откровення Сесіль мали б мене вразити, проте десь в глибині душі я і сама це розуміла.

— Сес, я спробую, але не можу нічого обіцяти.

Жінка з теплотою в погляді дивилася на мене, а потім вдячно кивнула головою і ми разом продовжили знищувати запаси їжі, обговорюючи виступ.

ДАМІАН 

Я сидів на балконі і споглядав за тим, що відбувалося на сцені. А якщо бути точнішим, то споглядав за конкретною особою. 

Ось тендітний жіночий силует, пухраючи немов метелик, зʼявляється на сцені і починає відігравати свою роль, заворожуючи публіку своїм голосом. 
Я не раз був на концертах Алекси та все ніяк не міг зрозуміти, як їй вдається так майстерно володіти своїм голосом. Здавалося, вона могла відтворити можливості всіх голосів, починаючи з альта і закінчуючи колоратурним сопрано. Це здавалося абсолютно неймовірним. Втім як і вона сама.

— Сеньйоре… 

Почув за спиною знайомий голос. Повільно обернувшись, побачив того, кого найменше чекав.

— Лука. Що ти тут забув? — Батьковий вірний «песик» замʼявся на місці.

— Ваш батько наполягає на зустрічі.

Без попередження? Цікаво, що на цей раз… Повільно вставши з місця, ще раз кинув погляд на сцену і вальяжно послідував за чоловіком.

Я памʼятаю Луку ще з далекого дитинства. Він мені не сподобався з першого погляду. Як сьогодні памʼятаю: це була вечеря, яку так старанно готувала Сесіль за проханням батька, адже до нас мав прийти  «особливий» гість. Рівно о восьмій, у двері нашого дому постукали і зайшов ВІН. Високий худий чоловік, як на мене надто худий, з сірими холодними очима, що здавалося, пронизали нутро. Але цікавим було інше, не дивлячись на те, що Лука був досить молодим, на той час йому було не більше тридцяти, чоловік був повністю сивим. І от виникає питання, що має статися з людиною, щоб вона посивіла в такому молодому віці? 
Вечерю того вечора, складно було назвати дружньою. Вже тоді було зрозуміло, що це не просто  «вечеря», це було схоже на якісь сватання. Ніби батько спеціально запросив гостя до нас додому, щоб показати йому свою «чудову сестру, господиню». Бридко було тоді, а зараз ще гірше. Особливо, враховуючи, що через тиждень після цього Сес втекла, а Лука став частим гостем в нашому домі, а згодом і партнером по бізнесу.

Ось і зараз, ідучи за ним мене переслідували неприємні відчуття. 
Батько чекав нас біля чорного виходу в своєму позашляховику. З чого б це він зрадив своєму Мерсу? 

— Батьку, не очікував тебе тут побачити.

В салоні авто повисла гнітюча атмосфера.

— Я теж не очікував. Скажино мені, синку, якого біса ти коїш?

— Я не читаю думки, конкретизуй будь ласка. 
— Ти змінив намісника в Данії — ледь стримуючись, крізь зуби промовив він.

Хм. З мене ледь не вирвався смішок. Когось бісить, що він не може мене контролювати.

— Так змінив. І на те була причина, Адам не виконував своїх обовʼязків.

— Він був на своєму місці. Ти був зобовʼязаний…

— Я що? Що я був зобовʼязаний? Не забувай, батьку, чому я зараз на своєму місці. Ми обоє памʼятаємо результати твоїх дій. Я три чортових роки витягував компанію з кризи, сам. Тому, що-що, а я нікому і нічого не зобовʼязаний.— Виходячи з автомобіля, я ще кинув на останок — зараз не ті часи, батьку, твоя політика не працює.

Я закрив двері, перш ніж почув хоч щось. 
Єдине про що я пожалкував, так це про те, що виступ вже дійшов до кінця. Тому, забравши з балкона букет білих троянд, я направився за куліси.

Так, набагато простіше було передати троянди через когось, проте, вперше в житті мені захотілося вручити квіти самостійно. Ідучи довгими коридорами, я відраховував двері, з нетерпінням вишукуючи потрібну. І ось на одній з них очі натикнулися на табличку з іменем Oleksandra Novikovа. Я декілька секунд розглядав надпис і в голові промайнула думка, що мені подобається її імʼя, саме повна форма, більше ніж просте скорочене  «Алекс». 

Тихо постукавши у двері, я чекав на відповідь, але йшов час, а її так і не послідувало. Невже вона вже пішла? Обережно взявшись за ручку, штовхнув двері вперед—вони піддалися.

Картина, що я побачив в гримерці була більш ніж неочікуваною і чимось нагадувала якусь казку. Серед десятків букетів червоних троянд, посеред гримерки на дивані лежала Алекс…сандра і спала. Власне, після двох постанов, тривалістю по дві з половиною—три години кожна, це не дивно, що вона втомилася.