30

ОЛЕКСАНДРА

Хаос.

Це був суцільний хаос. На роботі люди, як з розуму по сходили. Повз мене раз по раз пробігали дівчата з обʼємними сукнями, підʼюпниками і ще з Бог зна чим. Така атмосфера панувала вже близько місяця в честь сьогоднішньої вечірньої опери «Севільський цирюльник» на дві дії і « Весілля Фігаро» на чотири дії. 
Це був просто неймовірний масштаб роботи. Минулі роки ми ставили по одній опері, того літа це була опера «Богема» Пуччіні. Цього року в честь дня народження нашого театру, керівництво прийняло рішення ставити дві опери. І в обох я грала графиню Розіну. Тому сьогодні я шла по коридору в костюмерну, де мала переміряти свої костюми. Навіть не уявляю скільки їх має бути…

У великому світлому приміщенні, яке було завалено різними речами, аксесуарами, декораціями ледь було місце, щоб пройти. І серед всього цього мотлоху мала десь бути сеньйора Джиневра.

— Джин? Ти тут?

Маникен з громаднодною сукнею зашевелився і з-під юбки вилізла жінка.

— Алекса?! Боже, як же давно я тебе не бачила.

Джин підійшла до мене і міцно обійняла. З першого погляду, не скажеш, що в цій тендітній жінці стільки сили. 
— І справді довго не бачилися. Роботи невпроворот, та й ти бачу не сидиш без діла.

— Та посидиш тут, з ідеями нашого ВЕЛИКОГО Аматі. Він з глузду зʼїхав! Дві опери! ЗА МІСЯЦЬ! Я тут…зашиваюсь.

— Годі скаржитися на свого чоловіка, тим паче, ти могла віддати цю роботу іншим костюмерам.

— І щоб тебе одягав бог зна хто? Не сміши, дівчинко. Я тебе нікому, крім себе не довірю!

Джин дивилася на мене поглядом задоволеної матусі, та враз, її погляд став більш жорстким і прискіпливим, таким, як вона завжди дивилася на розчерки майбутніх суконь. 
— І так, значить першою ми приміряємо..

— Джин, а давай спочатку каву з круасанами..?

— Е нііі, дорогенька! На цей раз в тебе нічого не вийде, мені вистачило ганьби минулого разу.

— Та годі тобі згадувати. Ті туфлі навіть видно не було під сукнею і шлейф був хороший.

— Що значить не видно?! Я знаю, що там були лаковані балетки малинового кольору, а мали бути рожеві оксамитові. Про шлейф навіть не нагадуй! Це ганьба всього мого життя, підібрати тканину не того відтінку та ще й мілкою хвилею… Я вже сумніваюсь, що кава була чистою.

Я вирішила не продовжувати суперечку далі, тому що знала: коли Джин в такому стані, доводити їй щось немає сенсу.

Відволікти жінку і справді не вдалося. Я і пискнути не встигла, як вона проворно підхопила мене під руку і я миттю опинилася перед велетенським дзеркалом.

Нас чекала примірка дванадцяти суконь. Надзвичайно красивих, елегантних суконь. 

***

Через дві з половиною години я вже не дивилася на ці сукні з таким захопленням. Вони мені здавалися найгіршим катуванням. Що я тільки не робила: крутилася, танцювала, нахилилася, присідала, все що казала Джин. А вона тим часом робила якісь помітки, заплатки, підшивки. Хоча в принципі, це не найгірше що могло бути. До того, як Джин прийшла сюди працювати, я вже встигла побувати у багатьох костюмерів і ось там був жах. Не один раз я виходила з костюмерної вся в колотих ранах від шпильок, голок і ще багатьох різних атрибутів. Памʼятається, тоді, як ми вперше почали працювати з Джиневрою, вона ледь не матюкалася, дивлячись на робити тих «майстрів». І це враховуючи всю її манерність, і аристократизм. Вже потім було багато скнадалів, сліз і звільнень.

— Чудово! — Проголосила жінка, роблячи останній стежок. — А тепер можна і каву з круасанами.

Обернувшись, я побачила що на столі вже парили два горнятка з ароматною кавою, а на різьбяній тарілці викладені пухкі румʼяні круасани. І коли це нам встигли їх принести, що я навіть не помітила…

— Я думала ти мене не відпустиш вже. — Важко звалилася на диван.

— Ну а що ти хотіла, краса потребує жертв.— Цю фразу Джин обожнювала. По-моєму, це взагалі було її кредо по життю.

— Ну..с, моя трояндо сіроока, а тепер скажи но мені, жінці старій, що в тебе з племінником нашої чорної Королеви?

— Не зрозуміла. Звідки ти взяла, що між мною і Даміаном щось є?

—Хм..то ж ти все таки з ним знайома?

— Ну було діло, але не більше. І взагалі, з чого ти це взяла?

— Нуу…Мені вчора на руки попався список ВІП гостей…Як думаєш, хто зайняв найкращі місця першого ряду?

— О, ні…тільки не кажи що…— Моє чоло не очікувало такої твердої зустрічі з рукою. 
— Саме так! Я тобі більше скажу, ці місця викуплені на всі наступні концерти з твоєю участю.

Не знаю який спектр емоцій відобразився на моєму обличчі, але Джин вмить стала серйознішою.

— А тепер давай серйозно, Алексо. Скажімо так, Даміана я знаю з дитинства. Він дуже впертий і сильний чоловік, який завжди, ЗАВЖДИ досягає своєї цілі. Враховуючи його запал, ти його зачепила.

— Я йому відмовила. Не один раз.

— Ууу…дівчинко, ти попала.

— А що мені залишалося? Розтектися калюжкою біля його ніг?

— Звичайно ні! Але тепер він, як звір на полюванні. 
— Я б не сказала, що його відношення до мене саме таке…

— Алекс, Дам ріс на моїх очах, я знаю як він діє. Буде добре, якщо він бачить в тобі лиш «здобич». Якщо ж ти встигла стати для нього чимось більшим, готуйся, він тебе не відпустить. 

— А якщо це вже сталося? Що мені робити?

Жінка задумалася і зробила ковток кави.

— Проверни це на свою користь. Зроби так, щоб він привʼязався до тебе ще ближче. Чоловік, що цінує жінку здатен змінити її світ. Та якщо чоловік кохає, він ладний змінити навіть себе. 
— Я не хочу, щоб він мене кохав, не хочу грати з його почуттями.

— Це неминучий результат подій. Він вже щось відчуває до тебе і це лише початок. Та чи отримаєш ти з цього вигоду, чи ні - це вже інша розмова. В кінці-кінців, не обовʼязково грати з почуттями. За часту, люди самі з собою грають в ці ігри, через бажання отримати емоції і в результаті залишаються ні з чим.

Джин знову зробила ковток, та тепер на її обличчі гуляла мʼяка усмішка.