29

РУСЛАН

Я чекав її. Незворушно сидячи на кріслі, я втупив погляд у двері і чекав доки вони відчиняться, а  в кімнату зайде Саша, приносячи з собою терпкуватий запах свіжої кориці. 

Тільки сам Бог знає чого мені коштувало стримуватися всі ці дні від того, щоб не зірватися і не поїхати до неї.

Сьогодні не буде ніяких звітів і всієї цієї тяганини. Лише ми удвох. Від нетерплячки нога під столом почала ходуном ходити, а рука раз по раз тягнулася за цигаркою, та я вчасно себе зупиняв, памʼятаючи про те, що Саша ненавидить запах цигарок.

Раптом, десь здалеку я почув стук каблуків по паркету. Спочатку він був віддалений, а потім наближався все ближче і ближче, доки зовсім не затих поблизу дверей. Ось двері відчинилися і в дверному отворі показався тендітний жіночий силует. 

Моє тіло вмить завмерло і напружилося, навіть дихати став через раз. Все що залишалося, це мов коршун споглядати за кожним її рухом.

— Ну взагалі то я очікувала на більш теплий прийом..— Саша стала посеред кабінету "м'яко'' спонукаючи мене до дій. 

Моя шкіра ледь не почала вібрувати від її голосу. Здається, скоро я почну мурчати не гірше за її кота. Доречі, треба буде запитати про цього ненажеру. 

Повільно вставши з крісла, обійшов стіл і направився до Саші. Тільки опинившись мало не впритик до неї, я зрозумів наскільки ж вона маленька... Здавалося, навіть мій найлегший доторк може її покалічити. Протягнувши руку до чола, я обережно завів за вухо неслухняне пасмо волосся, що вибилося з хвоста. Весь цей час дівчина мовчала, уважно спостерігаючи. Моя рука тим часом продовжила свій шлях спускаючись по обличчю, шиї і накінець зупинилася на окресленій ключиці. Коли я провів по ній пальцями, трохи царапаючи ніжну шкіру нігтем, Саша рвано вдихнула повітря, а в її очах блиснуло щось дуже дике і нестримне. Більше я не зміг себе стримати. Я впивався в її вуста так сильно і жорстко, що не давав їй зробити бодай одного подиху. В цей момент я став цілковитим егоїстом, бо хотів бути для неї всім, розділити з нею все, навіть повітря. Проте, не тільки мене долало це безумство. Саша відповідала з тою ж пристрастю, злісно кусаючи мене за губи, а нігтями впиваючись в мої плечі. В цьому поцілунку не було ні краплі ніжності. Ні. Лише божевілля, злість і дика жага. Ми ніби карали одне - одного за розлуку, за заподіяний біль, за втрачені життя. Це був поцілунок з присмаком крові.

В якийсь момент ми зупинилися, відірвалися один від одного, важко дихаючи і притулили чоло до чола.

-- Ти навіть не уявляєш, як довго я про це мріяв...--Хрипко вимовив я.

-- О...я як раз собі і можу уявити. — Саша провела нігтиками по потилиці запускаючи руки в волосся. Вона повільно приблизилася до мого вуха і пошепки промовила. --- І не тільки про це.

Дівчина нагло скориставшись моєю секундною слабкістю, викрутилася з обіймів і засміялася грудним сміхом. 

Зараза...

— Сьогодні будуть збори? — Спитала вона зручно вмостившись на моєму кріслі.

— А потрібно їх провести? — Відповів я направляючись прямісінько до неї. Коли я встав за спинкою крісла, то майже фізично відчув, як напряглася її спина. Нахилившись до шиї, торкаючись її губами я тихо промовив. — Я думав ми проведемо цей час разом. Без зайвих свідків. — Спина дівчини вигнулася дугою, а з вуст зірвався рваний видих. Один-один, люба.

— Наодинці, кажеш. — Різко підірвалася вона і наблизившись до мене, відвернула голову в бік. 

— Два нуль, любий…

Як є зараза…

***

ОЛЕКСАНДРА

Ми сиділи на дивані. Ну, точніше я сиділа, а Руслан самим нахабним чином влаштувався на моїх ногах.

Я розмовляла з ним, паралельно намагаючись налаштуватися на головне… 
— Саш! — Раптом, трохи голосніше ніж зазвичай сказав він. 

— М?

— Я до тебе два рази звертався, але ти десь в хмарках літаєш. Щось сталося?

Ну…будь що буде.

— По правді, я хотіла тебе дещо попросити. Ті дні, що я провела у Сесіль змусили мене дещо обдумати — почала здалеку. — Ти раніше сказав, що тобі дали завдання прибрати «Каморраіндастріал». Проте, я буду наполягати на тому, щоб Даміан залишився неушкодженим після того, як все закінчиться.

Під час моєї тиради, Рус повільно сів на диван. Його обличчя спохмурніло, а розслаблене тіло вмить скамʼяніло.

— Я вже казав, що це залежатиме тільки від нього. Якщо він буде сильно чинити опір у мене не буде іншого варіанту…

— А якщо він не буде чинити опір, а можливо навіть навпаки, допомагатиме тобі?

— Звідки така впевненість?

— Я…я говорила з Дамом. Ну, точніше він говорив зі мною. 
Рус декілька секунд мовчав, а після видав те, чого я не очікувала 

— Я знаю. 

Ну ні…невже..?

— Ти знову підіслав до мене шпигуна?— В середині почала клокотати злість.

— Так. На даний момент це необхідна міра. Всі козирі витягнуті і розкладені на столі. Я не можу знову ризикувати тобою.

— Так чому ти мені не сказав про це?

— Тому що тепер ти знаєш про сліжку і постійно будеш напружена від цього, а це може бути підозріло, бо інша сторона теж пильнує кожен твій крок. — Він важко видихнув, а потім продовжив.— Саш, я не хочу сваритися, проте зараз це необхідність, хочеш ти цього чи ні. Проте, все таки мені цікаво, що змусило тебе змінити думку? Що ТАКОГО тобі сказав Даміан?

— Нічого «ТАКОГО» як ти виразився, він мені не розказав, але я зрозуміла, що він абсолютно далекий від жорстокості свого батька і хоче змінити принцип своєї роботи. Він хоче всього лиш спокійно жити і захистити Сесіль.

— Ти ж розумієш, що я не можу покладатися тільки на те, що він сказав? Я поважаю твою думку і бажання закінчити все мирним шляхом, але я не можу дати наказ своїй команді про відступ від початкового плану геть на інший, доки не буду повністю впевнений в своєму рішенні. 
— Тоді потрібно знайти якийсь контакт..?

— Саш…я не можу так ризикувати. На кону дуже багато. Цим займається не тільки моя команда. Масштаби цієї справи, не дивлячись на мою практику, шокували навіть мене.