22

— Я тебе просила, Саша! Я тебе молила, а ти все одно мене не чуєш!

— Ань, ти ж знаєш, я не можу піти. Не зараз…Але я обіцяю! — чоловік з-під лоба дивився на жінку.

— Мені осточортіли твої обіцянки, Саш! Постійні переїзди, твої підпільні ігри. Я втомилася боятися, що одного дня в наш дім увірветься черговий «авторитет» і пристрелить нас. Подумай хоча б про нашу доньку! Ти памʼятаєш в яких умовах вона народилася? Я памʼятаю! Я не хочу, щоб вона так само жила в постійному страху! 

Чоловік проникливо дивився жінці в очі, а потім його погляд перемістився на маленьку дівчинку, яка гралася в манежі, що стояв в кутку кухні. Він встав зі стільця і наважився підійти до дружини.

— Ні! Не підходь до мене зараз ! Тільки не зараз.. Краще вклади доньку спати, вже надто пізно..

Важко видихнувши, він підійшов до манежу і взяв дитину на руки. Неймовірна схожість батька і доньки дивувала і лякала водночас. Зайшовши у велику світлу кімнату, він закрив двері й обережно поклав малу на ліжечко, вмостившись поряд.

— Певно, Саня, сьогодні я буду спати з тобою.  — Дівчинка насуплено дивилася на тата.

— І ти туди ж?! Ах так! Ну іди сюди, зараз ти в мене отримаєш!- Чоловік бавився з малою, а вона сміялася досхочу, допоки не заснула в татових обіймах.

-Моя Саня, моя люба дівчинка..

***

— Шановні пасажири! Рейс сто двадцять шість приземлився в аеропорті Мілан Мальпенса, за бортом температура 25 градусів за Цельсієм. Приємного вам відпочинку, — розбудив мене голос пілота.

Перші секунди, я не могла нормально прийти в себе. Крутила головою у різні сторони, намагаючись зрозуміти де я. Давно вже мені не снилися такі сни.

Виїжджаючи з аеропорту, я повідомила Сесіль про свій приїзд. Дивно, та вона мені не відповіла. Дорогою до дому, мої думки були забиті лиш одним. Руслан.

Мені потрібно з ним зустрітися. Я і гадки не мала, про що говорити, чи принаймні, що самій сказати. Я просто мала його побачити. 

Вже вдома, після холодного душу і кави, я валяючись на ліжку, думала про те, як мені знайти його. 
Раптом, на тумбі завібрував телефон. На дисплеї висвітилось імʼя Сес. 

— Ну нарешті, Сесіль! Я вже нервувала, що з тобою щось сталося. Ти зазвичай одразу відповідаєш на мої повідомлення. 

— О ні, люба, все добре! Я просто тут..закрутилася і про телефон геть забула.

Голос жінки був досить схвильований, що було вкрай рідко.

— Сес, точно все добре? Ти ніби, чимось збентежена.

— Точно-точно, можливо просто не виспалася, то трохи розсіяна. Ти щось хотіла мені сказати ?

— Скоріше запитати. Чи не могла б ти до мене приїхати? Мені не завадить твоя допомога, але не через телефон.

— Добре, Люба, я підʼїду десь через години дві, після того, як закінчу з Сибілою. Ти знаєш, вона в нас ще та штучка.

— Ахахаха, знаю. Ну удачі тобі, чекаю.

Слухавка впала на подушку, а я своєю чергою перевернулася на бік і почала гладити Хеппі, роздумуючи, як при піднести свою думку Сесіль.

***
— Алексо, будь ласка, не проси мене про це!

Ми вже мало не годину сперечаємося.

— Але ж ти знаєш, де він, Сес! Мені потрібно зустрітися з ним.

— Навіщо? Назви мені хоча б одну вагому причину.

— Сесіль, Зірко моя ясна — взяла її за руку — Будь ласка, допоможи мені. Я дуже рідко прошу в тебе допомоги. Зараз я тебе буквально молю про неї. Я не можу тобі сказати причину. Поки не можу, та обіцяю, потім ти все зрозумієш і…

— Мені не потрібно нічого знати, щоб зрозуміти, що ти знову себе губиш! — Вона обійшла стіл і взяла моє обличчя у свої руки. — Знову летиш до того вогню. Він тебе спалить, люба. — Очі її наповнилися сльозами.

— Неможливо спалити попіл, Сесіль. Я не можу його знову покинути. Не можу.

— Дурне дитя… — промовила жінка і вчепилася руками за край столу.

— Хіба б ти не зробила те саме для Андреа?! Хіба маючи можливість бути, принаймні поряд з ним, ти б її не використала? — різала я по живому.

— Якби був хоча б найменший шанс, я б за нього боролася до кінця.

— То хіба я не заслуговую на цей шанс?

По щоках жінки доріжками стікали сльози й падали великими краплями на стіл. Вона розвернулася і пішла до виходу, як я думала. Та зупинившись біля дверей, вона взяла сумку, дістала звідти ручку і блокнот. Вирвавши листок, вона написала на ньому адресу і протягнула мені, а вклавши в руку — обійняла.

— Я знаю, що це важливо для тебе, тільки тому, я це зробила. Але пообіцяй мені! Дай слово, що коли перед тобою постане вибір, ти зробиш його на свою користь! — Прошепотіла Сесіль мені на вухо.

— Ти знаєш, що свого слова я завжди дотримуюсь. Я не буду цього обіцяти, бо не зможу виконати. 

— Яка ж ти все-таки дурна…

— Яка вже є, — іронічно посміхнулася.

— Ти збираєшся туди йти зараз?

Я лиш кивнула головою і почала взуватися.

— Підкинеш?

— Авжеж…авжеж…

***

Я дивилася слідом за Алекс… Вона щойно вийшла з машини й попрямувала до офісу. З горла мало не рвався крик. Повільно опустивши руки на руль, я щосили його обхопила. З очей градом лилися сльози. 
Знову.

 Я обіцяла собі не плакати…

— Господи, що я накоїла..

Я зрадила сина вдруге, а тепер і Алекс. Вона для мене мов донька. 
Виходить, ні одного зі своїх названих дітей, я не вберегла. Вони обоє, тепер, стоять над прірвою