21

Сьогодні передостанній день мого перебування вдома. Неквапливими рухами я збирала валізу і коли більша частина речей була зібрана, мій погляд втупився в блокнот. Я дбайливо взяла його в руки, сумніваючись, чи брати з собою. Буквально вчора дочитала все до кінця, ніби ще одне життя прожила. Не своє, його. Його минуле змусило мене змінити своє теперішнє, тож, певно, буде поганою ідеєю брати його у своє майбутнє. Наше майбутнє. Тому я поклала блокнот на те місце, де знайшла його у перший день.

Поспіхом вийшовши з кімнати, спустилася на перший поверх, вдягнула куртку і вийшла на вулицю. Мені треба було пройтися пішки, подихати свіжим повітрям. Все одно, через дві години ми домовилися зустрітися з Євою і Денисом.

Гуляючи по місту, ноги принесли мене прямо до колишнього коледжу. В минулому, мій осередок роботи, можна сказати другий дім. Це особливе місце для мого серця. Не уявляю, що могла б навчатися десь в іншому місці. Ця атмосфера, ці люди, ця музика, це божевілля. Ти ніби розчиняєшся у тому, що найбільше тебе уособлює. Стаєш одним цілим, стаєш собою. Стільки спогадів...стільки подій. 

— Доброго дня, Олександро, — почула з-за спини й різко повернулася. Переді мною стояла людина, котру я хотіла бачити менше всього.

— Доброго, Дмитре.

— Ух, аж кров інієм покрилася від такого тону.

— А ви хотіли обіймашок і гостинного прийому?

— Простої посмішки було б достатньо.

— Вибачте, я не в настрої. Ви щось хотіли? — перейшла одразу до суті.

— Ну що ж ти так? Може я просто привітатися..

— Не думаю, що ви просто повз тут проходили, враховуючи нашу минулу зустріч. Навіть здивована, що ви тільки зараз вирішили зі мною поспілкуватися. Тож давайте без театру, я пам'ятаю про свою обіцянку, завтра ввечері мене вже тут не буде.

Чоловік стояв навпроти мене й оглядав мене так, ніби вперше бачив мене.

— Що? — це було німе питання.

— Ти дуже змінилася.

— З нашої минулої зустрічі пройшло п'ять років, було б дивно, якби я залишилась такою, як була 

— Я не про зовнішність. Тоді ти була дівчинкою, а зараз переді мною прекрасна молода жінка.

Його погляд був таким..таким..теплим? Він ніби зігрівав від холоду. Так і не скажеш, що це жорстока і цинічна людина.

— Навіщо було це все? 

  Не знаю чому запитала це..Якось саме вилетіло.

— Що саме?

— Все це. Чому ви мені тоді допомогли? Чому саме такою ціною? 

Дмитро усміхнувся, тільки, чомусь, ця посмішка виглядала геть не весело.

— Можливо колись ти зрозумієш та не зараз і не від мене. Ти багато чого не знаєш тому..

— Так розкажи! Мені так цікаво буде послухати, що ж про мене і моє життя знає людина, котру я бачила від сили два рази.

— Послухай мене! — Чоловік вмить опинився біля мене за декілька сантиметрів. — П'ять років тому я зумів витягнути тебе з цього пекла, а тепер все знову повторюється і я майже безсильний. Уважно слухай! Коли ти повернешся в Мілан, одразу йди до Руслана і не відходь від нього ні на крок! Він звичайно ще той мудило, та радше сам здохне, аніж дасть тобі постраждати.

Я оторопіла від такого натиску і навіть не знала, що сказати.

— Зараз тобі знаходитися тут небезпечно. За тобою постійно слідкують. Навіть зараз я не впевнений чи ти в безпеці, — продовжував він. 
— Що..про що ти? — Висмикнула руку з його хватки.

— Мовчи Саня, просто мовчи. Не рий собі ще глибшу могилу, на цей раз послухай мене, не лізь у ці бісові ігри, дай Руслану розібратися самостійно.

Я дивилася на цю абсолютно чужу для мене людину і щось всередині мене розривалося. В голові відбувався суцільний бардак. Здається, ніби це гра "Тисяча й один пазл".

— А тепер ви послухаєте мене, Дмитре, — спромоглася взяти себе в руки. — Я не знаю, що ви за гру знову затіяли, та грати в неї знову я не маю наміру.

— Минулого разу ти теж мене не послухала. Думаю, не потрібно нагадувати яким став результат, — його голос став жорсткіше металу.

С...котина, на болюче давить..

— Ти правий, нагадувати не потрібно. А ще мені не потрібно нагадувати, що і ти руку туди приклав. Всього хорошого, Дмитре. — Я круто розвернулася і пішла кудись..кудись по далі від нього.

***

Ввечері, коли ми зустрілися з Євою і Денисом, я їм розповіла про сьогоднішню зустріч.

— Сашка, ну ти й даєш! Тільки ж приїхала, а вже якийсь треш.

— І це не враховуючи те, що було в Мілані.

— Знаєш, Самойлович хоч і слизький тип, проте діло каже. Не варто тобі знову туди лізти.

— Денис, думаєш, я сама не знаю? Та це нереально, розумієш? Я вже втягнута, знову по вуха в це липке багно, і чим більше я бовтаюся, тим глибше занурююсь. Але мене це не стільки бентежить, скільки причетність Самойловича. Я більше ніж впевнена, що він відіграє в цій історії не останню роль..

— Це і дурню ясно. Мене більше цікавить, чому він так до тебе причепився, — висловити свою думку Єва.

Ми обоє переглянулися і ніби синхронізувавшись, подивилися на Дениса.

— Я його перевірив ще минулого разу. Усе чисто. Навіть підкопатися немає до чого. Що до очікувано, та з тим доволі дивно.

— В сенсі?

— Ну очікувано, бо людина обіймає таку посаду, тож репутація має бути кристально чистою. Дивно, що навіть у засекречених даних абсолютно пусто.

— Глухий кут...

***

ДМИТРО

— Ти поговорив з нею? — Ярослав проникливо дивився, терпляче чекаючи на відповідь.

— Так.

— І...як? — натякнув на продовження хлопець.

— Як горохом об стіну, дурепа!

— Навіть не знаю в кого вона вдалася..

— Ти мені ще поговори тут!

— Ну а чого ти очікував? Що вона послухає тебе, покиває головою і зробить все так як ти скажеш? Так не буває, Дим.

— Я вже не знаю чого очікувати, Яр. Саня може вичворити будь-що. 

— Тоді, можливо, нам не варто втручатися? Ти сам бачиш, який сенсу ніякого.