11

ОЛЕКСАНДРА

На годиннику четверта ранку.

Всю ніч я просиділа на ліжку дивлячись в одну точку, намагаючись сконцентруватися хоча б на чомусь в своїй голові, аби хоч якось упорядкувати думки, але все марно.

Марно!

Всередині, здається, змішалося з десяток суперечливих почуттів: страх, щастя, біль, злість, відчай, розгубленість, ейфорія...Все це просто розриває! Мені буквально хочеться кричати в повен голос!! Як?! Будь ласка, скажіть мені хтось, як одна людина може викликати таку бурю? Але навіть не це головне. Мене бентежить інше питання: чому саме зараз? Якщо вірити словам Дениса, виходить про моє місцезнаходження Руслан знав давно. Тоді чому він не об'явився раніше? Не хотів? Розлюбив? Згадуючи нашу зустріч це мало ймовірно. Значить щось його стримувало, а зараз ситуація змінилася. Це пов'язано з роботою? Ймовірніше всього. 

Значить, й тоді на прийомі в домі Лореццо мені не примарилось і я дійсно бачила Руслана. Не думаю, що він просто за мною наглядав. Тепер, знаючи історію Сесіль пазл складається таким чином, що тут може бути замішана її сім'я. Тобто, Сес, можливо, не помилилася, припускаючи, що її брат і племінник відновили кримінальну діяльність. І Руслан приїхав сюди, щоб усунути дію "КаморриІндастріал", а те, що я опинилась поряд простий збіг обставин. 

Мене пробило на істеричний сміх. От чому наша зустріч не могла відбутися при більш типових чи навіть банальних обставинах, наприклад, там, зустріч на концерті, чи на якомусь прийомі? Боже, я навіть на зіткнення в продуктовому маркеті згодна! 

Чому кожен раз нас зводить обов'язково якась небеспека, або ще гірше - смерть? Коли ж в нашому житті закінчиться ця чортова війна?! Коли запанує спокій? 

Згадуючи себе ще 6-7 років тому, розумію, що все те жахіття, яке відбувалося протягом всього мого життя, в якійсь мірі приносило мені задоволення. Звучить жахливо, але мені подобалося те відчуття "повсталої з пекла". Ти, ніби почуваєш себе оновленою, сильнішою, новою. Проте, смерть Ніка і все, що відбувалося після, буквально стерло все хороше, що було в мені. Тепер я в повній мірі розумію слова Кіра..В голові пронеслися картинки тих подій.

"-Кір, що сталося? Тільки будь ласка, не ухиляйся від відповіді.

-Чесно?-Подивився на мене знизу вгору -Я втомився. Від цього всього. Ніколи не думав, що таке скажу. Все моє життя - це суцільна війна. Раніше мене все влаштовувало. Навіть подобалося. А зараз..

-Що зараз?

-Мені це зовсім не приносить задоволення. Хочеться спокою.-Він приблизився до мене і просто зарився головою у мій живіт, і обійняв. Я розуміла, що йому це потрібно...-Просто нормального життя. Коханої людини, сім'ї..

Я руками почала перебирати його волосся. Кажуть, що заспокоює.

-Кирил, все в твоєму житті буде добре. Ти знайдеш кохану людину і разом ви створите сім'ю.

-Якби все було так просто, мала... Я вже настільки погряз у цьому болоті, що вилізти з нього можна буде, лише вперед ногами. Такої долі для своєї сім'ї, я не хочу."

І правда, Кір, мов у воду дивився. Він знав, чим для нього все закінчиться, але все одно йшов далі. Невже і нас чекає те саме? Не вже та трясина поглинула нас настільки, що вибратися з неї неможливо?

Просидівши так ще декілька годин і прокрутивши в голові тисячі думок, я прийняла рішення, що мені треба просто на деякий час зникнути. Дати собі час подумати і відпочити. 

Рішуче підійшовши до шафи, відчинила дверцята, дістала валізу і просто почала скидувати туди речі, які перші попалися під руку. Білет вже був замовлений. Після завтрашнього вечірнього концерту, одразу ж поїду в аеропорт.

Раптом, в двері квартири настирливо постукали. Це виявилася Сес. Дивно, що вона ще раніше не прийшла, враховуючи те, що я тоді так і не приїхала.

-Алекс!!!- Кинулася вона мене обіймати! - Я так злякалася, коли побачила, що сталося в офісі. Я й не знала, що думати! А ти щей, "розумниця" на дзвінки не відповідаєш.

-Вибач, Сес...Я просто сама трохи перехвилювалася.

Коли Сесіль від мене відійшла, я побачила з-за дверей Даміана.

-А він що тут робить?- Вороже запитала.

-Вибухівку заклали в моєму офісі, формально, на твоєму місці мала бути я. А значить справа стосується нашої сім'ї. Дам прийшов дізнатися, що сталося. Все добре, при мені він не насмілиться перейти межу.- Вже тихіше сказала останню репліку.

-Проходьте на кухню, я чай зроблю.

Ми всі розмістилися і доки я робила напій, Даміан з Сесіль про щось тихо перемовлялися. 

-Що взагалі відбулося?-Запитав чоловік, коли ми сиділи за столом.

-Зранку я йшла на зустріч, Сесіль попросила мене зайти в офіс і забрати мою програму. Я прийшла, відкрила двері і ПУФ...Я лежу в груді пилу прибита до стіни.

-І ти нікого не бачила?

-Абсолютно. Що це взагалі за допит?

-Алекс, все добре. Просто справав тому, що усі камери, що були в офісі і на його території перестали працювати, як раз на час вибуху. У нас просто немає ніяких зачіпок.- Заспокоїла мене Сесіль.

-Я дійсно нікого не бачила.- Без зазріння совісті брехала. Тепер, коли я розумію в чому справа, то просто немаю права видати Руслана. Це може коштувати йому життя. Виходить, я по обидві сторони барикад: з однієї Рус, з іншої Сесіль і Даміан.

- Раз так, тоді будемо шукати по іншому. Дякую за чай.

- Будь ласка. Я проведу. 

Ми йшли в абсолютній тиші, що була в'язка, мов патока. Вже перед виходом Даміан раптом застиг, мов вкопаний. Повернувшись до мене обличчам, він затримав свій погляд на моїй напіввідкритій спальні. Якісь нікчемні три секунди і чоловік вже стоїть посеред моєї кімнати, просверлюючи поглядом зібрану валізу, що стояла біля ліжка. Так, Саша, спокійно...

- Що ви собі дозволяєте!

- Кудись зібралась?- Проігнорував мою гнівну репліку він.

На мої крики прибігла Сесіль.

- Що сталося?

- Моє питання не відміняється.- Холодно продовжив Даміан.