5

О шостій вечора наступного дня я була повністю готова до виходу.

— Залишився останній штрих, — сказала своєму відображенню, дістаючи з клатча червону помаду. Мій вічний атрибут і неодмінну частину образу.

Для сьогоднішнього заходу я вибрала чорну вечірню сукню з гостринкою. Спереду, здається, звичайна елегантна сукня, а от ззаду відкривається вид на великий виріз на спині. Над зачіскою особливо не мудрувала, зібрала волосся у високий пучок і закріпила його шпилькою.

Коли все було готово, я вийшла на вулицю, де на мене вже чекала Сесіль.

— Привіт, дорога, — прискіпливо оглянувши мене, вона додала, — Ми з тобою сьогодні точно будемо зірками вечора

Я не перестаю дивуватися красі цієї жінки. І я не про ту, стандартизовану красу: миленьке личко, щенячі очі, маленький носик і пухкенькі губки. Ні. В ній є щось таке дике, різке, заворожливе. Одного разу побачивши, ти точно її не забудеш.

— Власне, як і завжди.

— Це точно, по іншому ніяк.

Ми обоє залилися сміхом.

Дорога зайняла від сили хвилин п'ятнадцять. Прибувши на місце, ми вийшли з машини і я побачила перед собою величезну садибу, яку освічували ліхтарі навколо. Підійшовши до Сесіль, подала їй руку.

— Що ж, сьогодні твоїм партнером буду я.

— Я тільки рада.

Ми йшли по доріжці, що вела до входу, розмовляючи й сміючись.

Зайшовши в середину особняка, першим, що я побачила був натовп. Мдам...на сімейний вечір це мало схоже. І звичайно ж, як тільки ми з'явилися в полі зору, всі погляди були направлені на нас. Дивно, але ми дійсно дуже виділялися, така собі чорно-бордова темна пляма серед яскравих світлих кольорів.

Ми йшли посеред залу, прямо до невеличкого столу, де стояли, як я розумію, члени родини Сесіль. Коли ми опинилися біля столу, в нашу сторону повернувся чоловік, на вигляд, років сорока.

— Не очікував тебе побачити, сестро, після відмови. Однак, я дуже радий, що ти тут

Якщо я все правильно зрозуміла, то цей Лореццо брат Сесіль і за сумісництвом батько Даміана. І він мені ще більше не подобається ніж його син.

— Сама не очікувала, що прийду, Лореццо. Якби не Алекса, ноги моєї тут не було б.

— О, тоді я дуже вдячний вам, за те, що ви вмовили мою сестру приїхати. Її присутність важлива, — Звернувся чоловік до мене.

— Доброго вечора, прекрасні дами, — почувся позаду голос, від якого поповзли мурахи по спині.

— Привіт ще раз Даміане, — промовила Сесіль.

— Дуже радий вас бачити Алексо. — У відповідь я лиш кивнула. — Чи не будете ласкаві, подарувати мені танець?

— Вибачте, не в настрої, — не дуже хотілося танцювати з ним, та й не думаю, що йому варто повідомляти про свою "проблемку"

— Прошу, всього лиш один танець.

— Я сказала ні. Проте, ми можемо поспілкуватися, якщо у вас є бажання.

Все-таки, я погодилася, щоб дати Сесіль трохи часу для спілкування з братом. Даміан подав мені руку, яку я, очевидно, проігнорувала і ми разом покрокували у другий кінець залу до тераси.

— Признаюся, я не очікував вас тут побачити. Мені дуже соромно через свої слова.

— Я сюди прийшла для того, щоб підтримати Сесіль. А з приводу вчорашнього, не переймайтеся, я не ображаюся.

— Справді?

— Я ображаюся тільки тоді, коли мені не все одно. А ви для мене абсолютно ніхто і не маєте ніякого значення в моєму житті. Ця ситуація мені здається скоріше,
іронічною, аніж образливою. — Ось так можна культурно вказати людині, що вона пусте місце.

Обличчя Даміана враз потемніло, а на обличчі з'явилася та сама посмішка, яку я охрестила "Вищиром". По другому її просто не назвеш.

— Хороший натяк.

— Що ви, жодних натяків.

— Як для кого... — стиснув плечима чоловік.

— Для мене, так точно. 

На прощання, я подарувала йому таку ж "милу посмішку" і пішла туди, де стояла Сесіль з братом. З першого погляду, здається, що розмова цілком дружня, проте дивлячись на заморожену посмішку жінки, розумію, що вона ледь-ледь тримається.

— Вибачте, що перериваю вашу розмову, проте мені з Сесіль треба вирішити декілька дуже важливих питань.

Я підхопила Сес під руку і направилася до столу з закусками, щоб трохи перевести подих.

— У вас завжди таке натягнуте спілкування?

— Останні роки — так, — промовила жінка, випивши пів бокала шампанського одним махом.

— Ви ніби абсолютно чужі люди.

— Так і є, по суті. Проте, так було не завжди. В дитинстві ми з Лореццо були нерозлучні. А потім батько почав по трохи нас залучати до бізнесу. Тоді й почалися перші розбіжності.

— І що ж сталося потім?

— Брат зрадив мене.

Між нами повисло мовчання, котре в момент розрізав голос, що лунав з імпровізованої сцени.

— Доброго вечора, пані та панове. Сьогодні ми зібралися на честь зміни керівництва компанії "Каморра індастріал". На жаль, я складаю свої повноваження і йду на заслужену "пенсію". Проте, це аж ніяк не погана новина, у всякому разі не для мене. Моє місце займе мій син, Даміан. Запрошую його до слова.

Головна "звязда" вечора покрокувала до сцени.

— Доброго вечора, усім. Для мене це велика честь, стати керівником такої великої компанії, я б навіть сказав — імперії. Я постараюся виправдати всі очікування і гідно продовжити вести справу своєї сім'ї. Також, хотів би зробити невеличкий відступ. В цьому залі зараз присутня спеціальна гостя. Думаю, її знають тут якщо не всі, то більшість. Дозвольте представити, прекрасну "Багряну троянду"

Зал пройшовся шквал оплесків, от як відчувала, той вищир був не просто так. Хм... ну що ж, подивимося, що буде далі. З гордо піднятою головою я йшла до "сцени" очікуючи наступних дій. Коли я дійшла до "сцени", мені галантно подали ручку і я зійшла на п'єдестал.

— Алексо, з моєї сторони це буде нахабством, проте ви просто ощасливите мене, якщо виконаєте бодай один твір з вашого репертуару. Ви не відкажете мені в такому невеличкому проханні?