4

ОЛЕКСАНДРА 

Сьогоднішній ранок був для мене напрочуд хорошим. Прокинувшись на світанку, я вдягнула спортивний костюм і вийшла на пробіжку. Це щось на кшталт ритуалу. Звичайно ж, після пробіжки мене чекав холодний душ і свіжозварена кава. Що взагалі може бути краще, аніж сидіти на балконі з чудовим краєвидом на місто, попиваючи ароматний напій?

Закінчивши з ранковими процедурами, я сіла за блокнот, щоб подивитися, які плани в мене на сьогодні, однак, одне дуже нахабне мурло вирішило, що весь свій час я маю витратити на нього.

— Мяяяяу...мр.... — проворкотало це чудо, обтираючись об мене своєю чарівною мордочкою

— Хеппі! Ну досить вже! Не бачиш, мама зайнята, — казала я й обережно спихнула кота з блокнота.

Такий розклад йому був абсолютно не до вподоби, тому відбулася спроба номер два.

— Ото вже ж ти ніженка, ото вже ніженка.

Все-таки, переміг Хеппі. Ну не можу я бути байдужою, коли це мале чудо починає ластитися! Хоча, малим його назвати складно, але все одно.

Вдосталь поніжившись з котом, я попленталася до гардеробної, обрала зручний наряд і пішла одягатися на зустріч з Сесіль. Зараз, я достатньо рідко одягаю якісь сукні чи спідниці, все-таки в них не дуже комфортно їздити на мотоциклі. Так-так, я їжджу на цьому залізному коні. Пам'ятаю, довго не наважувалася на цей крок, однак все ж спромоглася. Я вирішила не купувати його, а перевезти з України Домінант Ніка. Він мені ближчий до душі, тим паче, що я ним вже керувала. І ось, вже три роки це мій улюблений вид транспорту, не дивлячись на комфортний автомобіль.

Під'їхавши до студії Сес, я побачила дві припарковані чорні автівки прямо біля входу. Дивно..ніколи не бачила, щоб тут так паркувалися. 

Зайшовши в приміщення, далі по коридору я смутно почала чути голоси Сесіль і якогось чоловіка. Ситуація стає ще дивнішою.

— Сесіль, ти не розумієш...

— А мені й не треба, Даміане! Я сказала ні! — перервала вона його на півслові.

— Але ж батько..він твоя кров! Ти не можеш ось так просто...

— Сім'я не обмежується кров'ю. А після того, що зробив мій брат, я ні чути, ні бачити його не бажаю!

— Але ж...

— Доброго дня, — подала признаки своєї присутності я.

Перше, що я побачила зайшовши, була широченна спина і чорна потилиця. Коли чоловік обернувся, я змогла його роздивитись краще: смаглявого кольору шківа, неслухняне кучеряве волосся, різкі риси обличчя, і ніби, хижий погляд, котрим він мене зміряв з голови до ніг.

— Доброго, Алекс. Проходь. Даміане, наша аудієнція закінчена. Скажеш Лореццо, що мій дурний характер знову взяв верх.

— Що це за чудо таке? — раптом, заговорив іспанською чоловік, вказуючи на мене.

Ха-ха, певно думає, що я його не розумію. Ну-ну..

— Багряна троянда.

— Вона?!

— А що вас так дивує, чоловіче? — звернулася до нього іспанською. О, як же смішно було споглядати за виразом його обличчя, коли він зрозумів, що я розуміла все, що він каже.

— Якось не так я вас уявляв..Проте, я великий шанувальник вашого мистецтва. Ви з першої ноти підкорили мене, — знову перейшов на італійську чоловік.

— А ви, з вашим невіглаством, з точністю до навпаки.

Він явно очікував, що після його лесних слів, я розтечуся, як морозиво на сонці. Але мене красивою зовнішністю і підвішеним язиком не купиш.

— Пробачте мені мою грубість. Дозвольте спокутувати свою провину спільною вечерею?

— Даміане! Я тобі сказала, аудієнція закінчена. Ти можеш бути вільний! — різко прошипіла крізь зуби Сесіль.

— Так що? Ви згодні? — не звертаючи уваги на репліку, продовжив Даміан.

— На жаль, мушу відмовитись.

— Не скажете в чому причина?

— Небажання. Вас задовольнить така відповідь?

На це він нічого не відповів, лиш посміхнувся і мовчки вийшов з кабінету. Ой не сподобався мені той вищир, ой не сподобався...

Повернувшись обличчям до Сесіль, побачила що жінка важко сіла на крісло.

— Вибач, за цей спектакль, Алексо.. Зустріч з сім'єю завжди для мене проходить дуже важко.

— Та нічого страшного Сес, всяке буває. А хто це був якщо, не секрет?

— Мій племінник, Даміан.

— Такий дорослий. Я спочатку взагалі подумала, що це твій чоловік. Проте, якщо хочеш, можеш не розказувати

— Та тут і розказувати, в принципі, нічого. Даміан син мого старшого брата і прийшов, щоб запросити мене на сімейний вечір на честь передачі компанії мого брата, йому.

— Я так розумію, ти їхати не хочеш?

— В мене не дуже хороші стосунки з сім'єю. Давні справи, скажімо так.

— Сесіль, можливо я лізу не у свої справи, проте, подумай над цим запрошенням. Все-таки, це твоя сім'я. Я б все на світі віддала, щоб провести хоча б декілька хвилин зі своїми близькими

Жінка довго мовчала, наполегливо думаючи про щось, а потім промовила

— А ти не хочеш піти разом зі мною?

— Думаю, моя присутність буде там не зовсім доречною. Все ж таки це сімейний вечір.

— О, не хвилюйся, це лише формальність. Знаючи свого брата, впевнена, там буде цілий захід. Тому, ти будеш зі мною, як спеціальний гість.

— Ну, якщо так, то я згодна, аби тобі комфортно було. Коли відбудеться цей захід?

— Завтра, о шостій вечора. Я за тобою заїду.

— Окей, тоді я буду готова.