2

РУСЛАН

4 роки тому

Зрив..

Все навкруги завмерло. Потрібно прийняти рішення зараз, інакше загинуть люди.

— ЯР, ПОРТФЕЛЬ!!!!

Хлопець вхопив ранець в руки і побіг до виходу. Доля секунди і звучить ярий, дикий, сповнений болю крик, який втонув у хвилях вибуху.

Одне життя за десятки.

...

Руслан! Прокидайся, скоро посадка.

Ми поверталися з чергової справи, яка була виконана, як завжди, бездоганно, однак..якою ціною?

Я втратив члена своєї команди.

Ярослав попав під моє командування пів року тому. Він був таким задоволеним, що приєднався до моїх хлопців. Жаль, що тоді хлопець ще не розумів, що підписав собі смертий вирок.

Якби я знаходився хоч трохи бличе, то не задумуючись, зробив би потрібне...

Але це ще не найважче.

Як повідомити молодій дівчині з дитиною на руках, що її чоловік, батько її дворічної доньки загинув? Як зробити це безболісно і обережно?

А ніяк. Це неможливо. Все що залишається, це спостерігати за тим, як вона повільно згасає на твоїх очах і ти ні чим не можеш зарадити.

"Запам'ятай, завжди виживає капітан. Це далеко не дар, це покарання, за відповідальність, за рішення, за згублені душі. Все це лягає ярмом на його душу." - Ці слова були сказані мені, ще в перші роки служби. І тільки, коли я втратив когось з своїх, тільки тоді в повній мірі зрозумів сенс сказаного.

— Кеп, тебе командир кличе. -- Повідомив молодий сержант, коли я курив біля штабквартири.

— Дякую Ільясе. Скажи, що я підійду через п'ять хвилин.

—Комантир сказав, що справа термінова.

Навіть покурити спокійно недадуть...

Швидким кроком направився в головний корпус, проте мене вже чекали при вході

— Що за нагальна справа, командире?

— Думаю, тобі буде цікаво.— Чоловік дістав телефон і показав якусь статтю. На головній сторінці було зображення обличча дівчини в масці.

"Una rosa rossa reale sbocciò nel nostro bellissimo giardino"— значилося під фото.

— І? 

— О, думаю ця "Троянда" тебе зацікавить.

— Це якось стосується наступної справи? Якщо так то передай всю інформацію Ігорю, хай він займається. — Я вже розвернувся, щоб піти, але те, що я почув після, вибило повітря з моїх легень.

— "Rosa cremisi" - це псевдонім. Її справжнє ім'я Олександра Новікова.

— Саша...

— Так, це саме вона. Не так давно в Італії відбувся її перший дебют в ролі співачки.

— Де саме? Скажи де?

— Спокійно. Не забудь, що в тебе ще три справи.

— Я пам'ятаю. Просто хочу переконатися, що з нею все добре.

— Це добре, що ти пам'ятаєш. І так, як з цієї справи ти приїхав з хорошими новинами, я даю тобі відпустку на неділю. У тебе буде можливість злітати в Мілан, до своєї "Джульєти". В неї, як раз буде концерт.

Я був настільки шокованим, що навіть слів не міг вимовити. 

Рік. Рівно стільки часу я не бачив її. Перші місяці здавалися суцільним пеклом. Я повсюди чув її голос, відчував доторки. Ночами, у снах ми проводили час разом. І чорт! Це були такі реалістичні сни!! Певно, як би не робота, я б збожеволів. І зараз, коли я розумію, що наша зустріч може відбутися буквально за декілька годин, всередині все починає зжиматися.

На дерев'яних ногах я прийшов до квартири і почав збирати речі, паралельно замовляючи білет на найближчий рейс до Мілану. 

Вже у вісім вечора я сидів в літаку і шукав інформацію про цю " Багряну троянду". Дивно називати Сашу так.. Це не її квітка, зовсім не її.. Вона не відображає суті дівчини. Такої ніжної, гострої, палкої...

Італія. Країна моря, країна сонця і пісні. 

Я прибув на місце призначення о п'ятій ранку і одразу заселився в готель. Сьогодні о сьомій вечора має відбутися концерт, де буде виступати Саша. Весь день я тільки і думав про майбутню зутріч.

І ось, коли час настав, я стояв перед театром і курив. Ця дурна звичка тепер зі мною завжди. Де б я не був, в моєму кармані завжди лежить пачка цигарок.

— E com'è distruggere la propria salute?(І як це, власноруч губити своє здоров'я?)- Раптом, почув за собою голос, до жаху знайомий голос.. Обернувшись, я побачив ЇЇ. 

— È pessimo. Tuttavia, solo questo fumo guarisce. Non è ironico? Medicina che è allo stesso tempo veleno.(Паршиво. Проте, тільки цей дим і лікує. Чи не іронічно? Ліки, що водночас є ядом.) - Мій голос став дуже низьким і захриплим від невідомого відчуття...страху? Бажання? Полегшення?

— Forse... Tuttavia, questi farmaci non cureranno, ma attenueranno solo i sintomi per un po'. È necessario affrontare la malattia(Можливо... Проте, ці ліки не вилікують, а лише на час притуплять симптом. Потрібно розбиратися з хворобою)

Я посміхнувся. Як би ти знала ХТО є причиною цієї хвороби..

— Purtroppo la mia malattia è incurabile(На жаль, моя хвороба невиліковна)

— Qualsiasi malattia può essere curata. Devi trovare la tua medicina, quella più adatta a te.(Будь-яку хворобу можна вилікувати. Треба знайти свої ліки, ті які підходять лиш вам)

— Beh, li sto cercando(Ну от я їх і шукаю)

— Allora buona fortuna con la tua ricerca(Тоді вдалих пошуків)

Побажала вона і пройшла повз, залишаючи за собою терпкуватий запах. 

— Не впізнала...

Викинувши окурок в смітник, я пішов слідом в середину. Виступ мав початися з хвилини на хвилину, тому зайнявши місце, я прийнявся очікувати.

....

Гасне світло в залі. А на сцену під оплески повільним кроком виходить "Rosa cremisi". Сьогодні вона мала виконувати вокаліз Кілара. Неймовірно складний технічно, але такий неземний в звучанні. Коли музика полилася, зал затих і з подихом слухав заворожуючу мелодію.

Я виключенням не був. Сашин голос пронизував мою душу, насилаючи тисячі мурах по тілу. Вона навіяла мені ті спогади, що я так довго давив в собі. Спогади про нас. Нашу першу зустріч, поїздку, доторк, поцілунки, нашу останню ніч... Разом з цими спогадами прийшло і розуміння.

Я так довго чекав на цю зустріч, уявляв, як все пройде, якими ми будемо..