1

ОЛЕКСАНДРА

П'ять років по тому..

Публіка, спалахи камер, шквал аплодисментів..

Це був шостий концерт за сьогодні і я до жаху виснажилася. 

За кулісами мене чекало море фальшивих привітань і посмішок. Все злилося в одну густу однорідну патоку. Лиш опинившись у своїй окремій гримерці, я нарешті змогла зняти з себе туфлі, допити холодну каву і відпочити.

— Hai visto che la nostra "STAR" è morta oggi?(А ви бачили, що утнула сьогодні наша «ЗІРКА»?) — почувся тихий голос з-за дверей.

— Cosa questa volta?(Що на цей раз?)

— In un duetto con Dwayne, ha detto che non avrebbe dovuto toccarla! Riesci a immaginare?(В дуеті з Дуейном вона заявила, щоб той не торкався до неї! Уявляєш?)

— Sul serio?(Серйозно?)

— Si si! Ho sentito con le mie orecchie. Dicono che non è la prima volta che lo dice.(Так, так! Я своїми вухами чула. Кажуть, що це не перший раз вона таке каже.)

— La principessa è stata trovata! (Принцеса знайшлася!)

— Sto parlando della stessa cosa! E appena Cecilia la tollera? (Я про те саме! І як тільки Сесілія терпить її?)

О, так-так, розмова саме про мене...А точніше, про вранішній концерт. 

Перед концертом, я одразу попередила про те, що мене не можна торкатися. І на жаль було б набагато краще, якби це була просто забаганка. Однак, вже п'ять років це необхідність, якої я ніяк не можу позбутися...

Раптом, у двері постукали.

— Проходьте

— Сеньйоро, вам передали вітання і букет.

О, за сьогодні це, вже десятий і певно, знову червоні троянди. В моїй гримерці в кожному кутку вони стоять.

Беззаперечно, червоні троянди гарні, але в них немає життя. Від них віє пустотою, холодом, смертю...Певно, символічно, що на початку моєї кар'єри відомий італійський журнал «Linkiesta», в одному зі своїх випусків написав про мене: "Una rosa rossa reale sbocciò nel nostro bellissimo giardino", що значить: "В нашому саду розцвіла королівська червона троянда". З того часу, за мною закріпилося це прізвисько. І навіть мій псевдонім "Rosa cremisi"(Багряна троянда), говорить сам за себе.

Яка ж болюча іронія, квітка, яку я ненавиджу, стала моїм другим ім'ям, моїм кредо. Хоча, може я просто не хочу бачити правди, що я подібна до тієї ненависної мені троянді, гарна, королівська, але така ж пуста і холодна.

— Так, так, несіть

Я вже приготувала місце і вазу для букета. Все одно, забирати додому я їх не буду, а залишати квіти просто лежати й засихати без води — це не по людські. Вони не винні в тому, що не подобаються мені.

— Ось ваш букет..Тут, здається, записка була.

Коли я повернулася, щоб забрати квіти, то остовпіла. 

Я мала рацію, це були троянди, але не червоні, а кущові...Мої улюблені...Останній раз, мені їх дарував Нік. Крім нього ніхто не знав, про мою любов до цих колючих маляток.

Букет був таким великим, що асистентку за ним було ледь видно. Я швиденько перехопила свій "Скарб" і прийнялася його розглядати, після того, як залишилася наодинці. Перше, що я помітила, а точніше відчула, що букет був весь в шипах. І це дивно, бо зазвичай в флористичних магазинах їх обламують. Але це ані трохи не псує букет, я б навіть сказала, навпаки. На атласній стрічці, збоку, я помітила прикріплену записку.

— "E tra mille lussuose rose rosse ce ne sarà una piccola che circonderà il cuore di spine aguzze."

Ці слова... Щось таке було в цих словах, щось рідне, таке до жаху знайоме. Я перечитувала їх, здавалося, сотні разів і з кожним разом, вони чіпляли ще більше. Одягнувшись, поклала записку в сумку і пішла до чорного виходу. На вулиці, одразу знайшла свою машину, поклала букет на пасажирське і направилася до дому. Весь цей час з мого обличчя не сходила посмішка...

...

— Кеп, я передав те, що ти просив.

— Дякую, Марк, можеш бути вільним.

— Не хочеш сказати, що відбувається?

— Лейтенант, я сказав, можеш бути вільним.

— Слухаюся, капітане! — крізь зуби промовив хлопець і зник в темноті.

Їдкий дим цигарок опалював легені й одразу розсіювався. Хотілося відчувати його знову і знову, лише б заглушити цей крик в середині.

— "І серед тисячі розкішних червоних троянд знайдеться та, маленька, що гострими шипами серце оповиє."