2.

    Наступне пробудження було не менше епічне. Переді мною схилилося обличчя величезного чоловіка з гострими вухами. Красиве, я б навіть сказала, породисте обличчя. Довге біле волосся було прибрано у високий хвіст, в правому вусі була сережка білого кольору. Яскравим акцентом особи - були очі. Вони, ніби світилися зсередини, кольору морської хвилі. Чарівне видовище.

 - Не варто так переживати, тiра Аріадна, з Санні вже все добре. Стан стабілізувався. - голос, чоловіка дзюрчав як струмок.

-Але, лір Арсімініель, Алексія знову втратила свідомість! Це катування для мене! Скільки це ще може тривати ?! Ви обіцяли допомогти нам. Наскільки я зрозуміла, аванс вже витрачено. Ви знаєте, що ми шановний рід і обіцянками не розкидуэмося, виконайте свою частину договору і крім матеріальної винагороди я замовлю за Вас слово перед тірою Мiрiндою.

     Про що мова, я ще не могла зрозуміти. Але ситуація мене напружувала. Я не могла контролювати своє тіло. Намагалася, дуже намагалася не подати виду, що вже прийшла до тями, намагалася лежати з закритими очима, щоб не видати себе і мати можливість підслухати. Не вийшло. Очі відкрилися самі собою. Схлипнула. Навіщо? Ну навіщо? Чому я не господиня свого тіла?

-О! Санні, дівчинка моя! Ти прокинулася! Слава Елліі! Я благала її про твоє здоров'я!

    Мене знову підхопили на руки і вперлися губами в мою щічку. Що ж я - немовля. Зачитуючись книгами про потраплянок, я звичайно, багато до чого була готова (ха-ха) але не до цього. Я маленька потраплянка. Чому ні? Влаштувати iстерику чи що? А сенс? Не думаю, що щось змінитися, якщо я голосно поверещу. Та й як нормальну істерику закотити, якщо я не контролюю себе. Як бити склянки і лаятись? А якщо ніяк, то сенс істерія?

    Тим часом, мила жінка, продовжувала мене цілувати.

-Мамочка любить мою Булочку! Мою Маленьку! Алексія мамина цукерка ....

    О! Є інфо. Ця леді - моя мама. Як я здогадалася, ельф-педіатр, напевно, а мені пару місяців. За життя у мене стакан наполовину повний, тому бачимо плюси. У мене все життя попереду, судячи з усього, любляча мама та й по навколишньому мене обстановці - ми заможні. Воювати за шматок хліба тут не треба. Сподіваюся.

   Упс. Вибачте, мама, природнiпотреби ніхто не викреслював. Було сухе плаття у Вас-стало мокре. Соромно, звичайно, але нічого вдіяти з цим не можу.

    Мати зробила пас рукою і мої пiдгузочки і її одяг вмить висохли і очистилися. Зручненько. Чарівно, я б сказала. Навіть знімати нічого не треба.

    Тим часом ельф, відкланявшись, покинув кімнату з обіцянкою скоріше розібратися з ситуацією.

    Не спускаючи мене з рук, мила леді пішла в сусідню кімнату. У ній виявилась гардеробна з десятками найдивовижніших суконь, схожих на мереживні хмари з рюшами! Мама одягла мене в платтячко ніжно-рожевого кольору з білими панталончиками, тканинними чешками з бантами в камінцях і чепчик, схожий на квіточку. Я- солодка вата. Як на мене, гарненько, ду-у-уже. Це я зрозуміла по відображенню в дзеркалах, коли мама йшла повз них зі мною на руках у бік виходу.

     Наш подальший шлях проходив по світлому коридору з великими панорамними вікнами і картинами з пейзажами на стінах. Судячи по положенню сонця, був ранок. Свіже повітря, спів птахів, сонячні відблиски на стінах. Зловила себе на думці, що мені тут подобається! Куточки губ самі по собі поповзли вгору! Я посміхнулася і навіть розсміялася! Затопило щастя! Мама зупинилася, підкинула мене догори і я ще дужче розсміялася! Жити добре! Для себе зрозуміла, що "тримати обличчя" я не вмію. Всі мої емоції відразу на обличчі. Нічого. Буду зростати і розвиватися! У мене все життя попереду!

     За своїми роздумами я не помітила як ми дійшли до білих високих подвійних дверей, які при нашому наближенні відчинилися, запрошуючи нас зайти. За ними виявилася світла кімната з довгим скляним столом на різьблених ніжках. З боків столу були стільці з м'якими сидіннями і високими, як ніби мереживними, спинками, за одним з яких сидів видний чоловік років сорока з доглянутою чорною бородою і кучерявим волоссям до плечей. Великий чоловік. При нашому наближенні він встав, і моя нова мама була йому десь за рівнем грудей. Чи варто говорити, що я себе відчула поруч з ним мікробом? Навіть на якусь мить стало страшно. Звiстно, мої переживання відбилися у мене на обличчі. По щоках побігли мокрі доріжки сліз.

    Побачивши мене цей Ведмідь, як подумки я його про себе назвала, підхопив мене на руки і засюсюкав так, що новоспечена мама нервово палить у кутку. Розрив шаблону. Як може такий величезний чолов'яга бути таким ніжним і м'яким? У нього одна долонька з половину мого тулуба! Це відкриття було приємним і я заливисто розсмiялась.

-Ну от, донька, зовсім інша справа! Ти що, не впізнала тата Вольфграна? Де ж наші інші батьки, Арі? - це він вже звернувся до мами.

-Сал, як зазвичай, у відомстві своєму, Ерік в Академії, там якийсь дуже важливий науковий експеримент, а старші, швидше за все, ще сплять після вчорашніх гулянок. Пора б їм уже стати розсудливим і почати пошуки гідної ліри або тiри. Асмодею вже майже двісті сімдесят років! Пора подумати про майбутнє. А у нього одні сирени на умі!

-Не будь cувора з ним, Рідна! Він не остання людина в Імперії! Ти ж знаєш, що він на особливому рахунку у Володарів і не дарма носить своє друге ім'я Кат! Нехай хлопчик хоч удома відпочине від справ.

-Ти прав, милий. Вибач. Нерви. Я так хвилююся за Алексію!

-Я знаю. Ми всі...

   Оп, інформація. Я завозилася на руках в очікуванні поглядів на батьків, як виявилося. Ех, я знову не врахувала, що всі мої емоції і думки на мені "написані" жирними літерами.

-Подивися, Вольф, які у неї розумні очі! Начебто все розуміє, але сказати не може!

     "Так, прямо як у собаки" подумалося мені. Звичайно, я все розумію. Тільки сказати не можу. Мда. Так і є. Коли вже я навчуся контролювати себе? Я ж доросла жінка.

     Ми так і стояли біля столу, коли відкрилися двері і зайшли три Богатирi, перемовляючись між собою. Інакше їх у мене описати не вийде. Це просто зразки чоловічої краси. Великі, потужні,справжнi еталони. Вони йшли, обговорюючи вчорашній вечір і судячи з розмови він у них вдався.