Розділ 41

Емма

Оплески в залі поступово вщухають, а музика знову стає м’якою та фоновою, заповнюючи простір ніжними акордами рояля. Аукціон офіційно завершився, і гості повертаються до своїх келихів, світських розмов та обговорення результатів.

Але для мене світ на кілька секунд зупиняється.

— Ну що, вітаю, — з тихою усмішкою каже Матвій, роблячи ковток шампанського. — Сімсот тисяч гривень. Здається, ти запала в око не тільки Мозговому.

— Перестань, — тихо шепочу, відчуваючи, як щоки все ще пашать. — Це якась божевільна сума.

— Коли чоловік когось хоче, але не може отримати, то будь-які методи хороші. Цей хлопець побачив можливість і скористався нею.

— А дарма. Нічого в нього не вийде.

— Дай йому шанс. Ти йому подобаєшся, я ще під час боулінгу це помітив. Змушувати його ревнувати було найкращою розвагою того дня.

— А я то думала, чому ти раптом став таким тактильним.

— Другу подругу втрачаю! За любов! — він піднімає келих на знак тосту. — Ладно, на цьому моя місія завершена.

Він підходить до мене, обіймає, цілує в скроню й шепоче на вухо.

— Він іде сюди. Удачі!

Матвій тактовно всміхається, робить легкий кивок і зникає серед гостей, залишаючи нас наодинці. Я повільно повертаюся й бачу, як Кирило впевненим кроком прорізає натовп. Він рухається так невимушено й граційно, ніби цей зал належить йому. Чорний піджак підкреслює широкі плечі, а темні очі прикуті виключно до мене.

Кирило зупиняється за крок від мене. Від нього віє знайомим шлейфом дорогих парфумів із деревними нотами, а в погляді грає хитра, переможна бісинка.

— Доброго вечора, Еммо, — його низький, оксамитовий голос діє на мене майже фізично, змушуючи мурашки пробігти шкірою.

— Доброго, Кириле, — я намагаюся тримати голос максимально рівним і діловим, хоча всередині все тремтить. — Виявляється, ти нахабний.

— Це щось нове. Такої характеристики від тебе я ще не чув. Приємно дізнатися про себе щось нове.

— Можу повторити, якщо забажаєш.

— Можеш повторювати це на кожному з наших трьох побачень.

— Чому три побачення? З'явилися зайві гроші?

На його обличчі з'являється та сама ледь помітна усмішка, від якої мені хочеться одночасно штовхнути його й підійти ближче.

— Одного було б замало.

— Ти порушуєш наші домовленості.

— Це для школи. Не для мене.

— Ти міг просто зробити пожертву, — дивлюся на нього з обуренням.

— Я не міг дозволити, щоб якийсь аграрій купував твій час. Це було б неприпустимою помилкою з мого боку.

— Ми домовлялися про ділові стосунки.

— Пам'ятаю.

— І жодних особистих зустрічей.

— Теж пам'ятаю.

— Тоді що це зараз було?

— Я знайшов спосіб отримати три побачення з жінкою, яка вперто не хоче дати мені жодного.

У мене по спині пробігають мурашки.

— І що тепер?

— Тепер я хочу домовитися про перше побачення.

— Ти не гаєш часу, так?

— А ти думала, я чекатиму місяць?

— Принаймні кілька днів.

— Мені важко без тебе й кілька годин.

Я здивовано дивлюся на нього.

— Тоді коли ти вільна?

— Завтра. Давай швидше з цим закінчимо.

— У нас лише перше побачення, а ти вже хочеш зі мною швидше кінчити. Хм, цікаво.

Він дивиться на мене так, що всі мої заздалегідь приготовлені аргументи раптом кудись зникають.

— Зупинись. Не потрібно цього всього. Думаєш, після трьох побачень між нами щось зміниться?

Я чекаю на заперечення, жарт або чергову нахабну репліку, але Кирило лише киває. Дивуюся його спокою.

— Побачимо.

— Ти жахливий чоловік, Кириле, — з удаваним докором зітхаю я, хоча всередині від цього флірту солодко стискається серце.

— Я цілеспрямований, — він виймає одну руку з кишені й простягає мені долоню. — Оскільки з першим побаченням визначилися... може, почнемо з танцю? Як аванс.

Я дивлюся на його широку долоню, потім у темні, виклично сяючі очі.

— Танець не входив у вартість лота.

— Один танець, Еммо. Чи ти мене боїшся, що не втримаєш себе в руках поряд зі мною?

— Я? Боюся? Навіть не сподівайся.

Я кладу свою долоню в його руку. Його пальці миттєво змикаються навколо моїх — теплі, міцні й надійні. Кирило плавно веде мене в центр залу, де кілька пар уже повільно кружляють під ніжну мелодію.

Коли його друга рука лягає мені на талію, притискаючи трохи ближче, у мене на мить перехоплює подих. Це до божевілля приємно. Лише легкий дотик до цього чоловіка, а я втрачаю контроль і хочу більшого.