Розділ 38

Кирило

О другій п'ятдесят п'ять я вже стою під дверима її кабінету. Останні десять хвилин сидів у машині й перебирав варіанти: як до неї підступити, які слова дібрати. Прийшов до висновку, що з Еммою хитрощі не пройдуть, тому буду діяти по ситуації. Запропонувати їй цю угоду — ризиковано. Але заради неї я готовий піти на цей ризик.

Для моєї компанії така співпраця — абсолютне безумство.

Заміський відпочинковий комплекс — масштабний об'єкт на кілька гектарів із готелем, СПА-зоною та приватною територією — це бізнес зовсім іншого калібру. Aurum Group чудово справляються з моїм будинком. Вони добре роблять свою справу, їхні працівники швидкі, грамотні й не бояться складних завдань, але досвіду в будівництві саме таких масштабних рекреаційних об'єктів у них практично немає.

Віддавати їм генеральний підряд — величезний ризик. Мої аналітики, мабуть, покрутили б пальцем біля скроні, якби дізналися про це рішення.Але мені байдуже. 

Я не знаю, як іще пробитися крізь її захист.

Після всього, що сталося, Емма звела навколо себе такі барикади, що іншого варіанту я просто не бачу. На прямі розмови вона не йде, мої спроби наблизитися блокує відразу, а щойно я роблю крок назустріч — нагадує про наші «суто ділові стосунки».

Робота залишилася єдиним містком, який я можу між нами прокласти.

Тому я висунув хлопцям умову: вони отримують генеральний підряд на будівництво комплексу тільки в тому разі, якщо за весь ландшафтний дизайн відповідатиме Емма.

Насправді Влад не здавався: довго ходив за мною зі своїми пропозиціями, намагався довести, що його команда здатна впоратися з великим об'єктом, кілька разів просив хоча б переглянути їхній попередній розрахунок. Спочатку я навіть не став нормально вивчати їхній кошторис, а тепер мені доводиться вдавати, ніби саме в них я розгледів перспективу. Хоча цифри в них і справді непогані.

Я стукаю й відчиняю двері, не чекаючи відповіді.

Емма сидить за робочим столом. Коли вона піднімає очі, її погляд миттєво стає холодно-професійним. Інша справа я: посміхаюся, що геть мені не характерно, бо я до чортиків скучив і неймовірно радий її бачити.

А з її боку — лише професійна дистанція. Ну іншого я й не очікував.

— Привіт, — стримано говорить, вказуючи на крісло навпроти. — Заходь. У нас небагато часу.

— Привіт, — присідаю, поклавши на стіл товсту папку з документами. — Я одразу до справи.

— Це вже добре.

Я ігнорую легку шпильку в її голосі.

— Це мій майбутній заміський комплекс. Ділянка біля озера, майже п'ять гектарів. У планах: готель, СПА-зона, ресторан, басейн, кілька окремих корпусів і велика приватна територія. Майже всі документи по ділянці вже готові: межі узгоджені, топографо-геодезична зйомка є, геологія зроблена, комунікації нанесені. Тобто можна відразу переходити до планування.

Я посуваю папку ближче до неї:

— Я хочу, щоб ландшафтом займалася ти.

Емма шокована, переводить погляд із паперів на мене, і на її обличчі спочатку з'являється щире здивування, яке за секунду змінюється роздратуванням.

— Кириле, це жарт.

— Це не жарт.

— Я відмовляюся.

Я навіть не дивуюся — такий перебіг подій я теж розглядав. Очікувано.

— Чому?

— По-перше, у мене немає на це часу. По-друге... — вона відкриває папку, швидко переглядає першу сторінку й одразу піднімає на мене очі. — Кириле, це величезний заміський комплекс. П'ять гектарів!

— Ти впораєшся, — перебиваю я її м'яко, але впевнено.

— Не зли мене, — Емма трохи подається вперед, і в її очах спалахують знайомі мені вперті вогники. — Я відмовляюся.

— Чому?

— Кириле, я все сказала! Моя компанія працює з приватними будинками, таунхаусами, невеликими комерційними ділянками. Я ще ніколи не брала об'єктів такого масштабу. Це зовсім інша відповідальність, інші обсяги роботи, інша кількість людей у команді. Тут потрібна компанія, яка спеціалізується саме на великих рекреаційних об'єктах.

— Ти впораєшся.

Я кажу це спокійно, хоча всередині все напружується від її категоричності.

— Не вирішуй за мене, з чим я впораюся!

— Я не вирішую, а знаю, що все буде добре. Хоча й здогадувався, що ти скажеш «ні».

Вона примружується:

— І все одно прийшов?

— Так.

— Навіщо?

Я дивлюся їй просто в очі. На це запитання в мене є відповіді, які я не можу озвучити вголос:

тому що мені потрібен будь-який привід бачити тебе;

тому що хочу знову чути, як ти смієшся, і сперечаєшся, і бурчиш на мене. Господи, я вже скучив навіть за твоїм невдоволеним гарчанням;

тому що мені подобається просто бути з тобою — без плану, без приводу, без необхідності щось пояснювати;