Розділ 36

Емма

Робочий тиждень розпочався у звичному шаленому темпі. Я повністю занурилась в роботу, зустрічі та планування, щоб не залишилося жодної вільної хвилини для думок про вчорашній відпочинок, Кирила та його неоднозначну поведінку.

Десь посередині дня двері мого кабінету без стуку відчиняються — на порозі Матвій з двома стаканчиками кави. Чудово.

— Не заважаю, красуне? — він проходить усередину, ставить переді мною стакан кави та запашний круасан і безцеремонно падає в крісло навпроти.

— Для тебе хвилинка знайдеться, — усміхаюся я, відкладаючи олівець. — Дякую за каву, — роблю ковток. — Умм, на мигдалевому молоці. Бачу, ти налаштований серйозно.

— Я до тебе ж по ділу, — Матвій подається вперед, спираючись ліктями на стіл. — Розмовляв із Росом, він просто в захваті від ідеї. Тож давай обговоримо бюджет і загальну концепцію території. Скільки тобі потрібно часу, щоб розвернутися на повну?

— Матвію, це так не працює. Щоб скласти кошторис і придумати реальну концепцію, мені потрібні точні цифри: топозйомка, план ділянки, розміри, розташування комунікацій і вже наявних будівель. Без плану це просто гадання на кавовій гущі.

— Без проблем! — вигукує Матвій і клацає пальцями. — Пропоную тоді з'їздити до школи. Ліля тобі все покаже, виділить усі документи, плани ділянки й розкаже, що саме вони б хотіли бачити.

— Добре, — погоджуюся я, записуючи завдання в планшет. — Але сьогодні точно ніяк, давай завтра. Дай мені її контакти, і я з нею домовлюся.

— Ок, зараз усе скину, — він клацає в телефоні, і за хвилину мені приходить сповіщення в месенджері.

— Ти поїдеш зі мною?

— Завтра ніяк.

— Який у тебе бюджет, щоб я орієнтувалася приблизно?

— Ой, ну це складне питання. Я зараз для них буду робити сайт, плюс маю кинути клич між своїми. Думаю, за зиму трохи наскладаємо. У будь-якому разі все розпочнеться з весни. Мені треба, щоб ти організувала все найкращим чином. Ліля краще знає, чого хочуть діти, а ти вже подумаєш, як це нормально реалізувати. Навіть якщо не все одразу, будемо робити поступово.

— Звісно, але початковий бюджет важливо розуміти.

— Від себе я можу дати десять тисяч на перший етап і ще стільки ж, думаю, зберу з друзів.

— Ок. Я тоді від себе теж закину, і робота, звісно, безкоштовна.

— О-о-о, дякую, що поберегла мої гроші! Тоді я твій гонорар докину зверху.

— Це тобі дякую за таку ініціативу. Ти дуже добрий хлопець. Ти знаєш про це?

— Згадуй, будь ласка, ці слова щоразу, як хочеться обізвати мене паскудою.

— Ну якби ти був завжди таким милим і пухнастим, тоді так. А так у більшості випадків ти є ти.

Ми ще хвилин десять обговорюємо загальні побажання, після чого Матвій, задоволений деталями, прощається й залишає мене наодинці з роботою.

Решта дня пролітає за звичним сценарієм: дзвінки, креслення, повідомлення від клієнтів, кілька термінових правок і нескінченний список справ, який чомусь лише росте. Заїжджаю повечеряти в улюблене кафе та поспішаю додому, бо сьогодні із Сольою запланований перегляд «Пліткарки».

Приймаю душ, переодягаюся в зручний домашній одяг і роблю собі зелений чай. Вмощуюся на ліжко та налаштовую проєктор на стіну для перегляду.

Аж раптом обзивається телефон:
 

Кирило: [Фото]
 

На фотографії — яскраве, трохи хаотичне, але неймовірно живе полотно, написане акриловими фарбами. На ньому впізнаються силуети дерев, кумедний кривий будиночок і велика сонячна пляма на все небо. Слідом прилітає текстове повідомлення:
 

Кирило: Емілія попросила показати тобі картину. Казала,
що ти оцінила б її вибір кольорів. Вона дуже за тобою скучила й уже кілька разів питала, чи можете ви поговорити.
 

На душі стає так тепло, що я не можу стримати щирої усмішки. Мені й самій дуже бракує цієї світлої дівчинки. Я усміхаюся, дивлячись на її малюнок. Розумію що Кирило наче дає мені можливість поговорити з донькою. Натякає чи що? 

Емма: Малюнок неймовірний! У неї справжній талант.
Передай їй, що я теж дуже за нею скучила. Вона може дзвонити або писати мені в будь-який час, коли захоче, я завжди відповім!

Кирило: Дякую, Еммо. Вона буде щаслива це почути.

Кирило: Я б хотів запросити тебе завтра на вечерю.
 

Емма: Щодо проєкту ми вже все узгодили.

На кілька хвилин настає тиша. Три крапки з'являються й зникають, ніби він підбирає слова.
 

Кирило: Зустріч буде ділова. І говорити ми будемо
виключно про роботу. Є важливе питання, яке потрібно
вирішити особисто.
 

Я зітхаю, прекрасно розуміючи, що він знову шукає привід скоротити відстань. Бо які ще можуть бути питання.

Емма: Добре. Але всі ділові питання ми вирішуємо виключно
в робочий час і в офіційній обстановці.