Розділ 35

Емма

Він відходить і я нарешті починаю нормально дихати. Кирило повертається до стільця, і в цей момент на нього буквально налітає Соля. Її долоні безцеремонно зупиняються прямо на його рельєфних грудях.

— Ого, тверденькі...

Кирило ж повільно повертає голову в мій бік і посміхається — абсолютно не збентежений тим, що стоїть перед моєю подругою в єдиному рушнику на стегнах. Мені ця картина геть не подобається. Всередині все стискається від уколу гострих ревнощів. З'являється непереборне бажання підійти й прибрати її руки від нього.

Соля відходить, спирається на одвірок і оглядає нас обох, після чого зупиняє оцінюючий погляд на торсі Кирила.

— Непогано, непогано, — усміхається і чухає потилицю. — Не думала, що ранок розпочнеться з голого боса на моїй кухні.

— Технічно я не твій бос.

— Технічно ви й не голий… Поки що, — подруга підморгує мені й нарешті прямує до кавомашини. — Мені терміново потрібна кава, бо знову засну.

— Чому ти так рано встала? — намагаючись повернути голосу байдужість.

— Ти знущаєшся? — Соля здивовано піднімає брову. — Забула, що Матвій усіх підговорив на турнір з боулінгу, тоді в клубі?

— Певно, це було без мене, — переводжу погляд на Кирила, бо саме він є причиною того, чому я про це геть не в курсі. — Вперше чую.

— Ну нічого, тепер знаєш. Він на дванадцяту вже все забронював. — подруга переводить погляд на Кирила.

— Кириле, а ви граєте в боулінг?

— Граю.

— Чудово! Не хочете скласти мені компанію? Бо Матвій з Еммою зараз знову скооперуються — вони такі азартні й зовсім не вміють програвати, тому завжди йдуть у парі.

— Не проти, — з радістю в очах відповідає Кирило, роблячи ковток кави. — Із задоволенням розіб'ю цю пару.

Те, як і про що вони зараз говорять, мені зовсім не подобається. Невже я дійсно ревную його до власної подруги? О ні-ні-ні...

— Оце чоловічий підхід, — хмикає Соля.

За дві години ми вже знаходимося в гучному, наповненому музикою та сміхом боулінг-клубі. Кирило встиг зганяти додому й переодягнутися в зручні джинси та темну футболку, яка ідеально підкреслювала його плечі. Тепер він виглядає як свіжий, впевнений у собі чоловік, а не той п'яний баламут, якого я забирала з бару.

Діана з Владом, як завжди, випромінювали затишок та кохання, а от Матвій діяв у своєму звичному репертуарі — шумний, харизматичний і безупинно жартівливий.

— Еммо, ну ти даєш! — сміється Матвій, коли я збиваю всі кеглі, і безтурботно обіймає мене за плечі, притискаючи до себе. — От чому ми завжди будемо у парі! — він підморгує мені та прямує до столу.

— Ти ж розумієш, що нам варто якось зіграти одне проти одного? 

— А ти вже готова мені програти?

— Ні, я знову через це проходити не буду! — втручається Діана. — Ми ж домовилися: більше ніяких змагань. Минулого разу вони провели шість годин безперервної гри, сперечань, сварок та підначувань. Мені довелося їх буквально розбороняти!

— Матвію, я думала, ти джентльмен і поступаєшся дамі? — запитує Соля.

— Для тебе я завжди готовий бути джентльменом, — він кидає грайливий погляд у бік моєї подруги.

Я підходжу до Матвія і кладу руку йому на плече.

— Я що тобі казала? Не підкочуй яйця до моїх подруг!

— Тільки до тебе, я поняв. Не дурак.

Я сміюся й переводжу погляд убік... і заклякаю. За столиком сидить Кирило з келихом напою. Його щелепи стиснуті так, що випинаються вилиці, а погляд темних очей буквально випалює діру на руці Матвія, яка досі лежить на моїй талії. Це була не просто стримана відстороненість. Це були чисті, хижі ревнощі. І усвідомлення того, що він мене ревнує, солодко гріє душу.

Матвій тим часом відходить кидати кулю, а до мене підходить Соля з двома коктейлями в руках. Вона кидає погляд на Кирила, який продовжує гіпнотизувати мене очима, і стиха хіхікає.

— Що? — тихо питаю я в подруги.

— Нічого, — посміхається вона, роблячи ковток через трубочку. — Просто дехто зараз приб'є Матвія одним лише поглядом. Ти йому дуже подобаєшся.

— Соля, ми просто... 

— Не розказуй мені казок, я знаю, що кажу. Як там кажуть: «Що в тверезого на умі...», а  вчора багато почула що було у нього на язиці. Та в нього все на обличчі написано.

— Пожалій чоловіка, він же тобі компанію складає.

— Ми обоє знаємо, що він тут не заради мене. Досить вдавати, ніби тобі байдуже. Я ж бачила твою реакцію, коли я йому очі строїла на кухні.

До нас підходить Матвій, витирає руки серветкою й тягнеться за шматком піци: 

— Ем, слухай, у мене до тебе справа на мільйон.

— Що потрібно?

— У Роса день народження і він попросив у якості подарунка зробити щось для школи своєї дружини. Так от, я подумав: може, ти б їм територію облагородила?