Розділ 33

Кирило

Прокидаюся від того, що поруч хтось ворушиться. 

Різко сідаю і розглядаю все довкола. Перші кілька секунд перед очима все сіріє, голова тріщить, розривається від дикого болю, а до горла підступає нудота. Здається, я перебрав. Дуже сильно перебрав.

Розтираю скроні в марній спробі зменшити біль і хоч трохи прийти до тями. Те, що я не вдома, зрозумів відразу. Але я точно не думав, що в такому стані був здатний когось підчепити. Спираючись на праву руку, обережно тягнуся до ковдри, щоб зняти її з обличчя дівчини й глянути, хто ж там поруч зі мною. Тільки-но піднімаю край, як по моїй руці прилітає відчутний удар, і з-під тканини лунає сонне, хрипке:

— Згинь.

— Еммо?...

— А ти, я дивлюся, любитель потриндіти зранку, да? — вона різко відкидає ковдру й переводить на мене свій грізний погляд.

Це вже не вперше я бачу її зранку, але зараз усе по-іншому. На ній немає ні краплі косметики, повіки трохи підпухлі від сну, волосся кумедно скуйовджене, а пухкі губи складені в капризну бантик. Вона виглядає неймовірно мило. А ще ми спали в одному ліжку. 

Невже в нас був секс, а я нічого не пам'ятаю?..

Мій погляд повільно ковзає із її обличчя, спускаються нижче — туди, де через глибокий виріз відвертої піжами відніються її пружні груди.

— Ми... це... 

— Те, — вона лукаво примружується. — Що, взагалі нічого не пам'ятаєш? Шкода, бо минула ніч була незабутньою!

Я дивлюся на неї й не можу зрозуміти: вона зараз серйозно чи просто дразнить мене? Я б точно запам'ятав би наш ... хіба що я був настільки в хлам? Але ж я справді не пам'ятаю, коли ми побачилися, де й за яких обставин перетнулися, хто до кого приїхав. Та й Емма не впустить мене у своє ліжко, тим паче після нашої останньої розмови й того клятого листа. Але невже...

— Ти скористалася моїм вразливим станом, — кажу, прочищаючи горло, і куточки моїх губ самі собою повзуть вгору. — Негарно, Еммо Олександрівно. Доведеться покарати вас за таку поведінку.

Її очі здивовано розширюються. Вона явно не очікувала, що розмова зверне саме в це русло. Емма швидко зіскакує з ліжка, відкриваючи для мене ще більш сліпучий вид. Тепер я не можу відірвати очей від її довгих, струнких ніг. Навіть головний біль на мить відступає на другий план.

— Кого й потрібно карати, то це тебе, — вона обурено складає руки на грудях. І за цей рух я їй безмежно вдячний, бо він ще більше підкреслює її привабливі форми. — Ти зіпсував мені побачення!

— Яка чудова новина зранку, — посміхаюся. — То розкажеш, як я взагалі тут опинився?

— Ти винен Солі премію за те, що не дала тобі сьогодні з'явитися на всіх жовтих шпальтах і недолугих таблоїдах.

— Вона класна, пам'ятаю, — я потираю чоло. — Але от коли прийшла ти — не пам'ятаю.

— Не прийшла. Вона подзвонила й попросила про допомогу, бо твій друг десь загуляв і не брав слухавку.

— Отже, ти кинула все й приїхала мене рятувати?

Ох, як же мені подобається ця думка.

— Не могла відмовити подрузі, — знизує плечима Емма, намагаючись зберегти байдужий вигляд. — Ти ж їй усіх клієнтів у барі відлякав би. А друзі — понад усе.

— Хм... А ти дивна, Еммо.

— Чого це раптом? — вона піднімає брову.

— Говориш, що хочеш суто ділових стосунків, а сама забираєш мене п'яного до себе додому. Ще й роздягнула до трусів.

— Боялася, що ти влетиш в перший-ліпший стовп і я не отримаю свій гонорар.

— Я не сідаю п'яним за кермо.

— Ну, вчора ти був ще тим героєм, — хмикає вона.

— Вибач, — я стаю трішки серйознішим. — Я правда не хотів зіпсувати тобі вечір. Чи ніч... Що б ти там собі не планувала.

Якщо планувала провести час із якимось ідіотом, то мені взагалі не шкода, — подумки додаю я.

— З усіма буває, — м'якшає її голос. Вона робить крок до дверей. — Піду зроблю нам кави.

— Я в душ.

— Рушник і нова зубна щітка в другій шухляді знизу, — каже вона вже з коридору. — І тихіше, бо Соля ще спить.

Вона йде, трохи підкручуючи стегнами, а я ще кілька секунд дивлюся їй услід, перш ніж відкинутися на подушку.

Голова розколюється так, ніби всередині хтось вирішив провести капітальний ремонт, але навіть цей біль не здатен зіпсувати настрій.

Емма не злиться на мене. Принаймні не настільки, щоб залишити п'яного ідіота помирати десь у барі. Вона приїхала за мною, привезла до себе, в ліжко... І ця деталь із зіпсованим побаченням! Невже вона когось кинула заради мене? Ця думка дивно зігріває душу. А тепер вона спокійно йде варити мені каву, ніби я не той самий чоловік, від якого вона вимагала виключно ділових відносин.

Я усміхаюся сам до себе. Схоже, мої шанси ще не такі безнадійні. Ще вчора я будував стратегії, як забути її, а сьогодні навігатор перелаштовує маршрут. Здається, у мене з'явився шанс вийти на щось значно більше, ніж просто ділові стосунки.