Розділ 12

Емма

Неділя проходить саме так, як я люблю: із запахом свіжої випічки та звуками голосного жіночого сміху на моїй кухні. Зібрати нас трьох в один день — завдання з категорії фантастики, але сьогодні наші графіки нарешті збіглися.

Діана із Солею чудово спілкуються, хоча знають одна одну переважно з моїх розповідей, де я виступаю містком між ними. Зараз Діана сидить на кухонному острівці, підібгавши ноги, й тоненькими пальцями крутить келих із просекко. Вона буквально сяє від щастя.

— Дівчата, я переїжджаю до Влада, — випалює вона, і її щоки заливає ніжний рум'янець.

— Що?! — Соля майже випускає з рук келих, а я від несподіванки застигаю з кришталевою ніжкою біля губ. — Серйозно?!

— Абсолютно, — Діана сором'язливо посміхається, але в очах бігають бісики. — Учора він запропонував. Сказав, що більше не відпустить мене додому. Я почуваюся найщасливішою у світі, але водночас так хвилююся... Це ж уперше я житиму з хлопцем.

Ми із Солею вибухаємо захопленими криками й кидаємося обіймати подругу. Для Діани це величезний і дуже важливий крок. Бачити її такою закоханою й захищеною — справжня насолода. Моя чуйка не підвела: як тільки я вперше побачила їх у кабінеті й помітила ті погляди, які вони кидали одне на одного, одразу все зрозуміла.

— Це називається закоханий чоловік, — усміхаюся я подрузі.

— Можливо, — Діана знову червоніє. — Мені так добре з ним, що іноді навіть страшно. Все так швидко сталося... З дівчини, яка боялася залишитися одна, я перетворилася на дівчину, яка тепер боїться, що її щастя занадто велике.

— Ти заслуговуєш на це щастя, — кажу я, стискаючи її в обіймах. — І якщо він зробить тебе нещасною, я особисто приїду й поясню йому, де він помилився і надаю по пиці.

— А я допоможу, — одразу додає Соля.

— А Матвій? — сміється Діана.

— Матвій просто зніме це на відео! — підхоплює Соля, і ми всі разом вибухаємо сміхом.

Ми повертаємося на свої місця, і Соля урочисто піднімає келих.

— Ну все, один-нуль на користь кохання! От і мені вже хочеться чогось подібного. Прокидатися в обіймах... Закохатися так, щоб раз і на все життя. Щоб глянула й одразу зрозуміла: «Ось цей — мій, забираю собі».

— Ну й соплі ви тут розвели! — жартівливо здригаюся я від цієї ванільної атмосфери.

— Беру свої слова назад, — Соля вказує на мене пальцем. — Хочу, щоб наступною закохалася ця пані! Я особисто насолоджуватимусь твоїми стражданнями від відсутності коханого хоча б протягом п'яти хвилин.

— Соль, перестань дивитися свої турецькі серіали, бо дуже вже сентиментальна стала, — сміюся я. — А якщо вже й хочеш знайти чоловіка, то тобі потрібно менше працювати. Тобі платять там копійки, а весь бар тримається тільки на твоєму імені. Діано, скажи їй, що час змінювати роботу!

— Ти й сама любиш свою роботу більше, ніж себе, — втручається Діана. — Але щодо Солі — згодна. Я ось змінила роботу, розпочала все з чистого аркуша, і за два місяці моє життя кардинально перевернулося!

— До мене в бар приходив директор топового клубу в центрі, — витримує паузу Соля. — Пам'ятаєте, я вас туди запрошувала? Він запропонував мені розробити для них повністю нову, авторську коктейльну карту. А якщо все пройде успішно... кличуть очолити весь барний напрямок!

— Соль!.. Це ж твій шанс! Будеш працювати менше, отримувати більше, та й за тобою всі відвідувачі бару підуть. Ти ж розумієш, що це треба брати?

— Розумію... Але боюся, що не впораюся.

— Ти три роки керуєш баром без посади керівника, — нагадую я. — Просто тобі ніхто не сказав уголос, що ти вже давно робиш усе за двох.

— Саме тому я й думаю погодитися, — усміхається вона.

Ми піднімаємо келихи за дві великі перемоги, поки Діана раптом не повертається до мене з хитрою усмішкою.

— Еммо, а що в тебе нового? Як там справи з Кирилом?

Я важко зітхаю й прикладаю холодне скло келиха до щоки, яка зрадницьки починає червоніти:

— Дівчата... я тепер не тільки його ландшафтний дизайнер. Я тепер викладаю малювання для його доньки Емілії. Тричі на тиждень.

На кухні западає німа тиша. Діана трохи не давиться повітрям, а Соля повільно відставляє келих, уважно вивчаючи моє обличчя.

— Чекай-чекай… — протягує Діана. — У нього є донька? Дружина? Він же липнув до мене на першій зустрічі!

— Донька точно є. Дуже мила дівчинка, блондинка з блакитними очима... Її звати Емілія. А дружини не бачила, обручки на пальці немає.

— То в нього є маленька копія тебе? — кидає Соля.

— Це просто миле збіг обставин!

— Не розумію, навіщо це тобі, а тим паче йому?

— Ми посперечалися, — бурчу я. — Він просто хоче довести мені, що я нічого не розумію в батьківстві. А за це... я виторгувала собі одне бажання.

— Одне бажання?! — Соля вибухає сміхом. — Еммо, це ж чистий романтичний сюжет!

— Нічого подібного! — гарячково заперечую я. — Це суто ділова суперечка! Він пихатий, важкий трудоголік...