Розділ 2

Емма

Повертаю ключ у замку та відчиняю двері своєї маленької, але такої теплої та затишної квартири. Ще в офісі я уявляла, як повернуся додому, наберу повну ванну гарячої води, щедро додавши улюбленої піни та морської солі. Мені конче потрібно розслабитися — цей тиждень видався просто пекельним. 

Але ми з командою нарешті здали черговий об'єкт. Нічого складного: ідеальний зелений газон, декоративні злакові трави, невеликий вертикальний город та компактний плодовий сад.

Осінь — найважча, але водночас найулюбленіша моя пора року. Роботи завжди вистачає, ні хвилини на відпочинок, працювати доводиться навіть у суботу. Крім основних проєктів, потрібно підготувати до зимового сну території наших постійних клієнтів. Вони активно телефонують і бронюють дати на місяць наперед, а хтось раптом вирішує повністю перекроїти ландшафт двору саме перед першими заморозками.

Коротше кажучи, закрутилося все й одразу, а тут ще й цей новий замовник, який поводиться як вередливий маятник: сьогодні йому подавай одне, завтра — зовсім інше.

Проходячи вглиб коридору, розумію, що моєї сусідки ще немає вдома. Ми винаймаємо цю квартиру із Солею вже чотири роки. Вона — моя одногрупниця, ми дружимо ще з першого курсу.

Деякий час Соля навіть допомагала мені на об'єктах, особливо на самому початку, коли я тільки розвивала свою студію. Але ще на другому курсі вона чітко збагнула, що ландшафт — це не її майбутнє і вона не хоче порпатися в землі.

Я з нею тоді категорично не погоджувалася, але життя все розставило на свої місця. Соля знайшла своє справжнє покликання в барній справі. І вона була не просто барменкою — вона була бісово талановитою експерткою. Розбиратися в тонкощах преміального алкоголю, відчувати найменші відтінки смакових букетів і поєднувати непоєднуване — це був її особистий вид мистецтва.

Зайшовши у ванну, вмикаю воду, засипаю сіль із бадьорим ароматом цитрусу та м'яти та йду на кухню по щось освіжаюче.

Відкривши холодильник, лише важко зітхаю: завтра точно доведеться робити велику закупівлю. Дістаю пляшку класичної комбучі, тягнуся до верхньої полиці по келих і в цей момент чую шелест пакетів та шурхіт у передпокої.

Повернулася Соля.

— О, привіт! Ти де була? — виглядаю з кухні. — Я думала, ти після нічної зміни відпочивати будеш. 

— Вирішила дати шанс тому хлопцеві з Тіндера, — стомлено мовила Соля, знімаючи підбори та проходячи на кухню. 

— І як усе минуло? 

— М-да... Сміливим і гарячим він був лише в переписці. 

— Посипався на першій хвилині? — я співчутливо всміхнулася, наливаючи комбучу у два келихи. 

— Та він двох слів зв'язати не міг! Сидів, червонів і випив три чашки еспресо за пів години. 

— Ну, тут я його розумію. Важко не втратити мову перед такою красою, — щиро зробила їй комплімент. 

— Ех, Еммо... Ми з тобою приречені бути самотніми, — зітхнула подруга, падаючи на стілець. 

— А я й не проти, — знизала плечима я, подаючи їй келих. — Я не шукаю стабільних стосунків, ти ж знаєш. 

— А от я вже втомилася від цього легкого флірту й відсутності будь-яких зобов'язань. 

— Стоп. Ти що, вже хочеш сім'ю, заміж, дітей?

— Серйозні стосунки — це не обов'язково одразу про весільну сукню й памперси. 

— Можливо, але будь-які здорові стосунки завжди кудись рухаються. Рік, два  і ви неминуче прийдете до розмов про одруження та спільних дітей. Навіщо розпочинати те, що заздалегідь не має майбутнього?

— Твої погляди на кохання занадто песимістичні, Ем. 

— Вибач, я не хотіла руйнувати твій ідеальний світ із рожевими єдинорогами, — м'яко всміхаюся. 

— Боже, я вже мрію про день, коли ти по-справжньому закохаєшся! Я буду спостерігати за цим із попкорном і насолоджуватися кожною секундою. 

— Якщо це й станеться, подруго, то одразу вези мене на Кирилівську. 

— На Кирилівську? Це ще навіщо? 

— Ну як навіщо? У психіатрію! Бо якщо я втрачу контроль над власною головою, мій мозок явно потребуватиме термінової госпіталізації. 

— Еммо, серцю не накажеш. Коли накриє — ти навіть писнути не встигнеш.

Кохання — це надто переоцінена річ. Не те щоб я зовсім у нього не вірю. Вірю. Надихаюся закоханими парами, радію за друзів, але особисто для себе  закоханість у плани не вношу. Я щиро вважаю, що цей процес цілком контрольований і передбачуваний. Мені траплялися хлопці, які викликали симпатію, але щойно я відчувала, що між нами з'являється щось більше — небезпечна іскра, тяга або, не дай Боже, прив'язаність — я одразу тиснула на гальма й прощалася. Для чого грати в рулетку, де в кінцевому результаті доведеться обирати між власною свободою, кар'єрою та чиїмись очікуваннями? 

У мене є чітка мета — власний будинок із великим садом та успішна студія. Кар'єра на першому місці. Щонайменше років сім я взагалі не планувала дивитися в бік постійного чоловіка.

Пар із гарячої ванни вже заполонив коридор. Провівши чудову годину в теплій воді з маскою на обличчі, я нарешті одягаю затишну піжаму й уперше за тиждень лягаю в ліжко раніше півночі. Здавалося, світ нарешті зупинився. Але затишну тишу кімнати раптово розрізав різкий звук сповіщення. Дисплей смартфона спалахнув у темряві. Повідомлення від Кості, проводжу пальцем по екрану й відкрила чат.