Кардинальні зміни

День пролетів швидко. Тільки боліла голова, та щось тягнуло у шиї. Зі школи я бігла додому, але заглянула у двір до бабусі, чи не має кота, чи її, переконатись що все добре. Але не було нікого. Прийшовши додому я приготувала хлопцям обід, послухала їхні розповіді про школу, дівчат, нову гру та рекорди в ній. Закрила двері й пішла на курси. Все швидко, все поспіхом. На уроці я була в ролі клієнта, майстер на мені показувала що робити, що казати, що запитувати, та які теми не можна проговорювати. Принципі цінна інформація. Аж раптом я побачила кров що стікає моїм мізинцем. 

Майстер

В тебе дуже близько капіляри.

Олена 

Що близько?

В мене починає німіти голова, та потроху тіло, стоїть в ушах дзвін і я нічого не чую. Один момент і я, схилившись на бік, падаю на підлогу. Відкриваю очі я від смороду якоїсь трави паленої. Повіки важкі. Руки не слухаються і тіло ниє. І взагалі де я? Це місце не схоже на кабінет. Мене кудись перенесли. Невже це дім майстра? Але навіщо я тут. Я повільно крокувала з кімнати у кімнату. Їх було багато, але нафталіновий присмак був уже у роті. Явно не дім жінки якій 30, а наче дім бабусі. Підійшовши до дзеркала, а почала несамовито кричати хриплим голосом, його останками. Я стара, я та сама стара що кота шукала. Що відбувається? В моїй голові було стільки запитань. Але я навіть нормально викричатись не могла, виплакатись, вибігатись, в мене просто схопило серце я за нього взялась та присіла у найближче крісло. Мою молодість і моє життя забрали. Вона справжня відьма.