Написаному - вірити

«Кохання вискочило перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, й вразила нас одразу обох! Так вражає блискавка, так вражає фінський ніж!

Михайло Булгаков, «Майстер та Маргарита»

— Асько, незабаром Новий рік! Потрібно загадувати бажання та вірити в чудеса! Ну, давай анкету тобі зробимо! Настав вже час знайти свого принца! — майже годину Сашка вмовляла мене зареєструватися на сайті знайомств та розповідала про свого Женьку, з яким вона познайомилася пів року тому у Фейсбуці, і про те, як здорово, коли поруч є той, на кого можна покластися. Я була рада за неї. Сашка давно заслуговувала на щастя. А я… Я звикла бути сама. Звикла до того, що хлопці ніколи не бігали за мною, а той єдиний, за якого я десять років тому примудрилася вийти заміж та через п'ять років розлучитися, виявився зовсім не прекрасним принцом, а самозакоханим павичем!

— Сашка, ну, там же одні нікчему та бездарі! — обурено вигукнула я. — Ти думаєш, я не пробувала? Я вже заводила там анкети, але через пару місяців видаляла, втомившись від нескінченного занудства одних та непристойних пропозицій від інших. Я не хочу розмінюватися на нічні одноразові втіхи. Це огидно. І неправильно!

— Асю, Асю, — похитала головою Сашка, наливаючи нам ще по філіжанці кави. — Я дуже хочу бачити тебе щасливою, подруго! Ти мало де буваєш. Думаєш, він сам звалиться тобі на голову на трамвайній зупинці? Або у магазині, вибираючи кефір?

— А чому ні? — дивувалася я. — Чим погано разом вибирати кефір?

— Та взагалі-то дійсно нічого поганого. Просто тобі тоді вже буде шістдесят років!

Я засміялася. Сашка завжди була впертою та могла часом знаходити просто вбивчі аргументи!

— Ну, сама я точно не залишусь. Максимка виросте, одружиться, онуки будуть, — мрійливо сказала я.

— Максимці потрібен люблячий батько, а тобі — чоловіча підтримка та турбота. Як ти сама його на ноги ставитимеш?

— Як усі, Сашко. Чим я гірша чи краща за інших? До того ж я непогано заробляю зараз, — я перевела погляд на сина, який робив робота за своїм столом із конструктора «Lego Mindstorms». Йому вже сім, у перший клас ходить та мріє стати конструктором-винахідником. Я дуже хотіла йому допомогти досягти цієї високої мети. І робила для цього все можливе вже зараз. Купувала йому дорогі конструктори, записала до гуртка робототехніки, щоб підтримати талант та бажання дитини розвиватися у цьому напрямку.

— Як усі, — передражнила мене Сашка. — Так, Асько, все! Бери телефон. Робитимемо анкету. І жодних заперечень! Я підтримаю та допоможу, не хвилюйся. І якщо треба, такий допит із пристрастю йому влаштую! Все про нього дізнаюсь!

Сашка могла. Це я знала. Вона працювала рекрутером та проводила десятки співбесід на день, а ще вона чудово відчувала людей, бачила їх буквально наскрізь. Я так не могла. Я всіх намагалася ідеалізувати та сама від цього страждала.

Я взяла в руки телефон, відкрила Google та в рядку пошуку просто написала: Знайомства.

Мені відразу випав довгий список сайтів знайомств. Переглянувши кілька різних, я обрала один зі зручною навігацією та красивим інтерфейсом, зі смішною назвою: «Юмба». На ньому й зареєструвалася.

— Думаєш, на цій «Юмбі» можна знайти когось адекватного? — Заповнюючи анкету запитала я.

— Ось і перевіримо. І зваж, я хочу, щоб Новий рік ти зустріла не одна, а при свічках у романтичній атмосфері.

Я у відповідь хмикнула та знизала плечима. На такий швидкий варіант розвитку подій я не розраховувала.

— Все, готово! — Винесла я вердикт, закінчивши заповнювати графу «Про себе», де не забула згадати про свою романтичну натуру, написати, що в мене є син. А також вказала свої інтереси: література, подорожі, театр та кішки.

— Дай подивитися! — Сашка вихопила з моїх рук телефон. — Та-ак… Добре. Чесно, принаймні. Тепер пиши далі, — вона повернула мені пристрій.

— «Кого хочу знайти». А що писати? — Зітхнувши, запитала я.

— Краще написати правду.

— Ти думаєш, тут усі такі чесні? — З недовірою запитала я.

— Ні. Не всі. Але найкраще написати правду. Навіщо тішити когось ілюзіями? Ні, ти можеш написати, що шукаєш спонсора чи коханця пристрасного. Але ж сама розумієш — такі ж почнуть атакувати відразу!

— Сашка! — Вигукнула я. — Як тобі не соромно!

— Жартую, — відразу посміхнулася подруга.

— Мамо, подивися який робот вийшов! — до нас підійшов Макс.

— Ух ти! І справді класний! — оцінила я.

— Зараз ще прикріплю йому мотор, і він ходитиме! Правда, він крутий?!

— Найкрутіший! Обов'язково його випробуємо разом! — я обійняла маленького винахідника.

— А ви мені какао зробите?

— Звісно, ​​зайчику. З зефірками!

— Клас! Дякую! — Макс помчав до свого столу доробляти робота, а я знову поставила чайник.

Наша однокімнатна квартира залишилася мені від бабусі. Я зробила сучасний ремонт, відкривши стіни та зробивши її студією, поміняла меблі, розвісила на стінах наші фотографії. Мені подобався такий дизайн: дуже зручно. Поки ми пили каву за кухонним куточком, я бачила дитину та була спокійна.