13 глава

*Мері

— О Боже, ваша колишня була надзвичайно жорстокою жінкою, якщо вирішила помститися вам у такий спосіб, — ошелешено кажу й перехиляю келих з шампанським. Та історія про тисячу зіпсованих примірників книги з надписом «Гастінгс — козел» на кожній сторінці стала для мене ще тим потрясінням. Однак, розмова з Максом бодай трохи мене розвеселила. Я була рада, що зустріла його в цей вечір. 

— Міс Боумен? — Від розмови нас відриває офіціант. Замість таці у нього в руках пакет. Здається, цей вечір буде сповнений ще не одного сюрпризу. 

— Так, це я, — відповідаю, прочистивши горло. Холодний вітерець огортає мою струнку постать і охолоджує. Це саме те, що потрібно після цього важкого дня. 

— Містер Коллінз просив передати це вам. Хорошого вечора! — Він віддає мені пакунок і зникає за дверима вілли. Гастінгс зацікавлено зиркає на мій презент. Зізнаюся чесно, що мені зараз цікаво не менше, ніж йому. 

Вирішую не тягнути інтриги й миттю дістаю звідти парочку червоних лакових балеток та упаковку з пластирами. Якщо йому байдуже на мене, то чому він так піклується про моє здоров’я? Невже це чергова гра на публіку, щоб доказати всім, який же чудовий хлопець Крістофер Коллінз? Ну звісно, він же не хоче впасти лицем у грязюку після всього, що трапилося. 

— Ох, це так мило. Виявляється, Кріс ще той романтик і за маскою плейбоя ховається хороший та чуйний чоловік, — зауважує Макс. Я не стримуюся й голосно пирскаю від сміху. Так, достатньо на сьогодні шампанського, бо я вже неспроможна контролювати свої емоції. — Ви не згідні зі мною, міс Боумен? 

— Ні, — з болем у серці відповідаю. Якби не Гастінгс, то я б зараз плакала у номері. Я хотіла бодай з кимось поділитися правдою, що роздирала мою душу. — Ми з Крістофером всього лиш колишні однокласники, які випадково зустрілися на одному курорті. Він попросив мене підіграти йому і я погодилася. Нічого між нами немає, — зізнаюся я з відчутним полегшенням. Можливо, Кріс розізлиться на мене через те, що я видала нашу таємницю, але він зробив мені боляче й після цього я не хотіла більше мати з ним нічого спільного. 

— Ви мене здивували, міс Боумен. А втім, я буду останнім брехуном, якщо скажу, що ця новина мене не потішила. — Я з високо піднятою бровою чекаю на продовження. Що він має на увазі?

— Чому? — З кожною секундою на вулиці стає все холодніше, тому я вирішую таки заклеїти рани й одягнути балетки. Сідаю на камʼяне підвищення й струшую з ніг зайву вологу та бруд. 

— Ви сподобалися мені, але б я не наважився залицятися до дівчини, в якої є хлопець. Як на мене, то це дуже підлий та огидний вчинок. — Моїм тілом проноситься хвиля сиріт і я не знаю, що їх спровокувало: запах шоколаду та вина чи зізнання Гастінгса. 

— Мері, — суворо промовляє моє імʼя Кріс, а після цього опускається на одне коліно й торкається моєї ступні. Мені ніяково й незручно водночас. При цьому я ще й відчуваю образу на Коллінза. Навіщо він знову прийшов сюди? — Гастінгсе, я б хотів залишитися наодинці зі своєю нареченою. — Він дивиться на Макса зі злістю й насторогою. Невже він зараз тут через ревнощі? 

— Так… — Мій новий знайомий аж пополотнів від шоку. Я відчувала провину перед ним. — Було приємно познайомитися з вами, Мері. Надіюся, що ми ще коли-небудь зустрінемося. — На ці слова мій «наречений» театрально закочує повіки. 

— Мені теж, — винувато шепочу, махаючи Гастінгсу на прощання. Трясця! Цей чоловік не заслужив на таке ставлення. Мабуть, він тепер подумає, що я якась брехуха. Крістофер знову зʼявився нізвідки й все зіпсував. 

— Що це все означає? — шиплю я, мов та зміюка, коли Макс зникає з мого поля зору. У цій частині саду нікого немає і ми маємо можливість поговорити без зайвих вух. Хоч на цьому дякую. 

— Те, що ти не можеш фліртувати з іншими чоловіками, Мері, — відповідає Кріс, приклеюючи пластир на мій великий палець. Хоч Коллінза й трясе від злості, його рухи повільні та ніжні. Оце витримка! 

— Я думаю, що ти не в праві вирішувати чи фліртувати мені з іншими чоловіками, чи ні. Якщо ти забув, то це ти мене кинув посеред вечірки й пішов собі кудись, забув? Навіщо ти повернувся? — Коли обидві балетки на мені, то я зводжуся на ноги й дивлюся йому просто у вічі. Я вимагаю пояснень тут і зараз. 

— Макс Гастінгс тобі не пара, Боумен. — Він хоче торкнутися пальцями моєї щоки, але я норовливо відвертаюся від нього. Хоче звести мене своїми дотиками з розуму? Ні, не цього разу! Занадто часто я втрачала здоровий глузд у присутності Кріса. Більше цього не повториться. 

— Не тобі це вирішувати, Крісе. Не втручайся у моє особисте життя, ясно? — Все й так жахливо. Журналісти сьогодні змішали моє імʼя з грязюкою. Вони перекручують наші слова й всі вважатимуть мене легкодоступною дівчинкою, яка вирішила заарканити Коллінза за допомогою вагітності. Що може бути гірше? Холоднокровність та байдужість Крістофера.

— Я знаю, ти злишся, бо все пішло шкереберть, але я обіцяю все виправити. Я зʼясую хто нацькував на нас пресу і… — Не хочу більше нічого чути, тому заперечно хитаю головою, стиснувши вуста у пряму лінію. 

— Мене ранили не вони, а ти, Крісе. — Він то ставиться до мене неначе до принцеси, то кидає, як якийсь непотріб. Я втомилася від цих гойдалок. — Я не іграшка, щоб зі мною гратися. У мене також є почуття! — Якими він неодноразово нехтував. 

— Я ніколи не грався тобою, Мері, чуєш? — Кріс скидає свій піджак і накидає мені на спину. Далі він кладе руку мені на талію й притягує до себе. Я намагаюся вибратися з його обіймів, але це марна справа. Коллінз набагато сильніший від мене й після декількох ударів у груди я здаюся. — Плач, бий, кричи, злися, але не йди. Я не відпущу тебе ні до Гастінгса, ні до когось іншого. 

— Чому? — Я хочу глянути у його вічі й побачити у них правду. Рівновагу зберігати стає все важче й важче, тому я чіпляюся за його шию. Нехай сприймає це як хоче, але у всьому винні його кляті незручні туфлі. Завтра я обовʼязково знайду їх десь у темному закутку цього саду й спалю на вогні.