12 глава

*Мері

Зберегти баланс — це те, що я зараз намагаюся зробити й те, що мені ніяк не вдається. І справа не лише в незручних підборах, а й у моїх почуттях, що заплутують мене. Серце все ще намагається встояти посеред шторму кохання до Кріса. Можливо, ця негода рано чи пізно пройде й після цього все знову стане на свої місця? 

— Готова? — запитує Коллінз, погладжуючи мою талію. Він таким чином намагається мене заспокоїти й це так мило з його боку. 

— Ні, але ходімо. — Все моє тіло стискається, коли я роблю перший крок по червоній доріжці. Торішнє препаті показували в прямому ефірі по телевізору й очевидно, що я його дивилася. По той бік екрана все виглядало геть інакше. Зараз я відчувала себе звіром перед зграєю озброєних мисливців. 

— Міс Боумен, чи правда що ваші стосунки тягнуться ще зі шкільних часів? — Журналіст з масивними окулярами сує мені мікрофон ледь не до рота. Охоронці всією силою намагаються стримати пресу, але їх недостатньо. 

Замість відповіді я міцніше стискаю долоню Крістофера. Фотографиня у розкішній сукні лавандового кольору просить нас зупинитися десь на середині доріжки. 

— Міс Боумен, як це зустрічатися з чоловіком, якого хочуть тисячі фанаток? Ви не ревнуєте його? — Ці безглузді питання так відволікають. 

— Просто розслабся, Мері. — Коллінз стає позаду мене й обіймає. Тепло, що йде він його грудей — це саме те, що мені зараз потрібно. 

— Ви така гарна пара, — зазначає фотографиня. Її посмішка здається мені доволі щирою. 

— Міс Боумен, ви вагітна? — Після цієї фрази натовп починає сміятися й перешіптуватися. — У вас животик… — Я знала, що це погана ідея, але не думала, що все буде настільки погано. — Гадаєте, це допоможе вам втримати Крістофера? Це буде шлюб за розрахунком? 

Я хочу втекти. Мені бракує свіжого повітря, а ще — хоробрості, щоб протистояти цьому нахабі. Сьогодні я на своїй шкурі відчула «популярність» і я не була готова до такого розвитку подій. 

— Та це чергова дівчинка на одну ніч. Дайте їй спокій, — буркнув інший, напрямляючи на мене камеру. 

Очевидно, що за всі роки своєї карʼєри я зіштовхувалася з хейтом, але так відверто й напряму мене ніколи й ніхто не поливав брудом. Я була на межі істерики. 

— Що ти сказав? — Поки я літала у своїх думках, Кріс накинувся з кулаками на тих двох. Коли я усвідомила всю трагічність цієї ситуації, то пройшло декілька секунд. Під спалахи камер я побігла розбороняти чоловіків. — Я змушу вас поплатитися за ті слова. Яке ви мали право ображати мою наречену? — Він розбив носа одному з них і від вигляду крові у мене до горла підступила блювота. 

— Наречену? Містере Коллінз ви одружуєтеся? — Якась дуже смілива репортерка вирішує просунутися до нас. 

— Ідіть до біса! — шипить той. Я вперше бачу Крістофера таким злим та агресивним. Однак, я геть його не боюся. Знаю, він ніколи мені не нашкодить навмисно. — Ви всі забирайтеся з моїх очей і дайте мені та Мері спокій. Вона — моя кохана жінка й це все, що вам потрібно знати. Якщо я бодай ще одне погане слово почую від вас у її сторону, то ви будете мати справу з моїми адвокатами, зрозуміло? 

— Кріс, будь ласка, ходімо. — Я хапаю його вище ліктя й намагаюся відтягнути до себе. Від мого благального погляду він таки здається. 

— Ходімо. — Він крокує дуже швидко у бік вілли і я майже не встигаю за ним. У Коллінза зріст більший і крок відповідно також. 

— Будь ласка, почекай. — Я зупиняюся і розстібаю ремінці на туфлях. Сил моїх більше терпіти цей біль немає. Скидаю взуття й оглядаю рани на пальцях та пʼятах. Трясця! — Більше осоромити тебе я й так не зможу…

— Мері… — Кріс важко видихає й обертається до мене лицем. — Ти ні в чому не винна. Мені жаль, що все сталося саме так. Чесно кажучи, то я не знаю, що на них найшло. Ніколи журналісти не поводилися зі мною так нахабно. Щось мені підказує, що їх підкупили, але хто? — Все це якась маячня. Їм просто був потрібен захопливий матеріал і вони намагалися якось принизити мене. 

— Твоя губа розбита. — Коллінз мужньо мене захищав, але йому також прилетіло. Я роблю крок назустріч і торкаюся його вуст. — Потрібно обробити рану. 

— Це почекає. — У моїй голові все ще крутяться ті образи, що пролунали декілька хвилин тому. Я опускаю погляд і намагаюся зрозуміти що зі мною не так. 

— Я маю поганий вигляд? — наважуюся запитати у Кріса. Він завжди був чесним та відвертим. Я хочу почути його думку, якою б вона не була. 

— Є безперечні речі, посперечатися з якими може лише сліпий або ідіот, і одна з них — це твоя краса, Мері. Ти незрівнянна дівчина і те лайно, що прозвучало з їхніх вуст — це відверта брехня. Ніколи, чуєш, ніколи не сумнівайся у собі. Якби я вірив у кохання, то, мабуть, я б закохався в таку дівчину, як ти. — Він торкається подушечками пальців до моїх щік. — Милу, ніжну, чуйну, розумну, веселу, кмітливу, добру… Не існує стільки приємних слів, щоб описати якою ти є насправді. 

— Почекай! — Після фрази «якби я вірив у кохання» моє серце пропустило не один і навіть не два удари. У моєму мозку стався справжній Error 404. Ця людина пише одні з найчудовіших любовних романів, які я тільки читала у своєму житті! Ні, мені просто почулося… — Ти хочеш сказати, що не віриш у любов? — Позаду нас стоїть лавка. Ми обоє без жодних слів та пояснень сідаємо на неї. У світлі, що йде від ліхтаря, він виглядає таким вродливим. 

— Ні, Мері, — відповідає він, поклавши лікті на коліна. Кріс опускає голову й запускає пальці у своє волосся. Він уникає зорового контакту зі мною і це пригнічує. 

— Чому? —  Цьому ж має бути логічне пояснення, вірно? Після всього, що трапилося, я хотіла почути правду. Думала, що Коллінз відкриється мені й бодай одна стіна, що була між нами, впаде, але як же я помилялася. 

— Вибач, це особисте. — Він підіймається та йде, залишивши мене з морем запитань і без жодних відповідей. 

Моє серце кричить: «Кріс відчуває до тебе те саме, що й ти до нього. Він просто намагається боротися зі своїми почуттями замість того, щоб прийняти їх. Коллінз захистив тебе перед репортерами. Хіба б він зробив це, якби був байдужий?».