11 глава

*Мері

Вілла яку орендував Кріс виявляється не просто гарною, а розкішною, помпезною, такою, що й словами важко описати. Це не будинок, а мрія, втілена в реальність якимось дуже талановитим архітектором. Одна лише вітальна чого варта з цими позолоченими диванчиками та кришталевою люстрою. Один словом «Вау!». 

— Гарне місце, — зазначаю я, визираючи з вікна у сад. Червоні троянди посаджені неначе під лінійку. За ними стіна з кущів, що закривають помешкання від сторонніх очей. По центру знаходиться мармуровий фонтан у формі Купідона, а поруч з ним деревʼяна гойдалка білого кольору.

— Так, мені теж тут до вподоби. На другому поверсі пʼять спалень. Ти можеш обрати будь-яку з них. 

Список моїх мрій став довшим. Тепер, окрім перемоги на Crystal pen я хочу ще й такий дім. Я залишаю Крістофера при вході, а сама мчу по скрипучих сходинках вгору. Цьому будинку десятки, а то й сотні років.  Мені б хотілося дізнатися його історію й побачити тих, хто першим сюди заїхав. Мабуть, це були якісь знатні італійці, які мале неймовірне почуття смаку. 

Я відчиняю двері одні за іншими й кожна наступна спальня перевершує попередню. Моє серце підкорює та, що має ванну посеред кімнати. Я вже уявляю, як буду ніжитися у ній, зарившись у піні й писати наступну главу, паралельно насолоджуючись краєвидом на озеро Комо. 

Варто подякувати організаторам препаті, які вибрали таку гарну локацію. Хотілось би мені пройтися червоною доріжкою у якості Mrs. Collins. А втім, я розуміла, що це дуже великий ризик і він може бути не виправданий. Хтось може скинути мою маску й розсекретити мене, або ж впізнати по якійсь особливій ознаці. Ні, це занадто. 

Я скривилася від думки про те, що я прийду туди у якості всього лише дівчини Крістофера. Так, багато хто хотів би опинитися на моєму місці, але точно не я. Знаєте чому? Бо нікого не цікавила я, як особистість. Всім просто кортіло дізнатися, хто наступна обраниця Коллінза. Це так принизливо. На дворі 21 століття, а все ще існували люди, які сприймали дівчат, як якусь прикрасу чи гарне доповнення. 

— Здається, твій настрій покращився. Я приніс сукню. — Кріс відкриває валізу й передає мені пакет. Старий годинник, що висить на стіні й нагадує про кожну втрачену секунду, вперто каже мені про те, що часу на перепалку з Коллінзом не залишилося. Я дістаю сукню й ошелешено прикладаю червону тканину до себе. — Впевнений, що ти виглядатимеш у ній неймовірно. — Я не знаю, що відповісти. 

— Тобто, без неї я маю поганий вигляд? — уїдливо промовляю, примружившись. Гаразд, я й сама визнаю, що зараз я виглядаю так, неначе мене переїхав бульдозер. Душ та чистий одяг точно зайвими не будуть. 

— Щоб відповісти на це питання мені слід тебе роздягнути, Мері. Я б з радістю це зробив, але боюся, що ти влаштуєш мені смертну кару просто у цій спальні, — відповів той, піднявши руки вгору. На мить мої вуста розтягнулися у легкій посмішці, бо це справді було смішно, але я швидко себе опанувала й відвернулася. 

— Спасибі за сукню. Вона справді гарна. Зустрінемося пізніше. — Я кладу одяг на ліжко й чую важке зітхання за своєю спиною. Мені залишається лише здогадуватися, з яким виразом обличчя Крістофер зараз дивиться на мене і про що думає. 

— Як скажеш. Надіюся, що це бодай трохи загладить провину. Це я теж залишу. Тут туфлі, прикраси та білизна, яку я приготував для тебе вранці. Знаю, ти б з радістю повернула її мені або порізала на дрібні клаптики, але річ у тім, що ти не можеш піти без неї на цей захід. — Не можу? Здається, Кріс забув про те, що це лише гра й він не має права поводитися так, неначе він справді мій хлопець. Я розвертаюся і підходжу до нього впритул з піднятими бровами та лукавою посмішкою, якій навіть сам диявол позаздрить. Запихаю руку в пакет і дістаю звідти червоні мереживні стрінги. 

— Забери це з собою, Крістофере, бо мені вони не знадобляться. По-перше, цю сукню краще носити без білизни, бо вона одразу впадатиме в очі. По-друге, забудь про формулювання «не можеш» коли це стосується мене. Якщо ти забув, то я не твоя дівчина і ти не можеш мені вказувати, зрозуміло. — Коли він ніяк не реагує, то я беру його долоню й запихаю в неї трусики, не розриваючи між нами зорового контакту. Загинаю по черзі кожен з його пальців, щоб стрінги часом не випали. Після цього з переможною усмішкою плескаю його по плечі й поправляю комірці його синього поло. — Ну ж бо, любий. Я не з тих дівчаток, які будуть переодягатися в присутності фіктивного хлопця. Тобі пора за двері. — Його реакція на мою заяву просто неоціненна. Трясця! Знала б, то точно з собою взяла фотоапарат, щоб увічнити цей момент назавжди. 

І все ж, його величність Крістофер Коллінз без жодних обурень чи нарікань запихає в кишеню свого піджака трусики, забирає валізу й мовчки заселяється в сусідню спальню. Так тримати, Крісе. Якщо будеш хорошим хлопчиком, то залишишся цього вечора з усіма цілими зубами. 

Через три години озеро Комо зливається з чарівним заходом сонця. Місто огорнене жовтими, червоними та рожевими вогнями. Бодай на мить мені б ще хотілося постояти на цьому балконі й насолодитися краєвидом, але часу залишилося обмаль. 

Я вчергове глянула на себе в дзеркало й випрямилася. Візажист та перукар впоралися зі своєю роботою бездоганно. Я була задоволена результатом на всі 100%. Вечірній макіяж з акцентом на червоних вустах та легкий пучок з витягнутими передніми прядками ідеально поєднувалися з сукнею, яку обрав для мене Кріс. Цікаво, як він вгадав із розміром? 

— Мері, ти готова? — запитує Коллінз з коридору. Я відчиняю двері й впускаю його всередину. 

Ох… У цьому чорному класичному костюмі та білій сорочці він виглядає не менш приголомшливо, ніж я. Його краса мене погубить. Так, стоп, а це що? Я дістаю з кишені піджака ті самі червоні стрінги, які повернула йому. 

— Що це? — роздратовано запитую, притримуючи білизну нігтем. 

— Здається, стрінги, але може й бразиліани. Я не впевнений, — відповідає Крістофер, знизуючи плечима. У нього погляд неначе в безневинного пухнастого кролика, який нічого не натворив.