9 глава

*Мері

Коли я летіла на Сицилію, то не передбачала катастрофи такого масштабу. Закривши очі руками, я важко зітхнула. Намагалася знайти бодай якийсь вихід з цієї ситуації, але все було марно. 

— Мері… — Кріс лагідно промовляє моє імʼя й кладе долоню поверх мого плеча. Від розпачу й страху мені хочеться сховатися в його теплих обіймах. Я ледь стримую себе, щоб цього не зробити. 

— Це катастрофа, — уривчасто шепочу, мов той звір, що загнаний у пастку.

— Мій піарник сказав, що так навіть краще. Усім фанатам кортить дізнатися про нашу історію кохання більше й моя популярність зростає. Через декілька днів відбудеться препаті на Комо. Там будуть найвідоміші письменники з усього світу, Мері. Якщо ти складеш мені компанію, то це буде фурор. Гадаю, твоя Mrs. Collins також там буде і ти зможеш з нею познайомитися. — Іронія в усій цій ситуації зашкалює. Я коливаюся між бажанням розплакатися й розсміятися. — Ну ж бо, Мері. Ми обоє добре повеселимося. — Він присідає поруч зі мною й бере за кінчики пальців. Складно встояти перед щенячим поглядом Крістофера. 

— Ти пропонуєш мені фіктивні стосунки, Крісе? — запитую я з піднятою вгору бровою. Мабуть, я таки дуже сильно перегрілася на сонці й зараз марю. Усьому цьому ж має бути розумне пояснення, вірно?

— Так. Всього лише до кінця конкурсу. Після цього я обіцяю дати тобі спокій, — відповідає Коллінз, поклавши руку на серце. Цей жест я памʼятала ще зі шкільних часів, коли він обіцяв вчителю принести зошит з домашнім завданням на наступний день. Я буду цілковитою ідіоткою, якщо повірю йому на слово. 

— Ні, це божевілля. — Я забираю свої руки й здіймаю їх високо вгору. — Я так не можу. Публічність — це не для мене. — Він хоче щось відповісти, але не встигає, бо до нього знову хтось телефонує. 

— Секундочку. — Цього разу він нікуди не йде й приймає виклик при мені. У мене все всередині стискається від нервів. Гадала, що бодай у Палермо знайду омріяний спокій та рівновагу, а на тобі. Я або в минулому житті сильно накосячила, або… —  Місіс Елізабет Боумен, — з хитрою посмішкою промовляє Кріс. Мої очі збільшуються вдвічі, коли я чую імʼя матері. Трясця! Звідки у неї його номер? 

— Віддай, — шепочу я, намагаючись відібрати у Коллінза телефон. Той стає на крісло і забирає в мене будь-які шанси зупинити цю недолугу розмову. 

— Так, місіс. Це все правда. — Декілька секунд тиші, а потім те, що я б воліла ніколи не чути у своєму житті. — Мері була закохана у мене в старшій школі? 

Мабуть, тепер ви знаєте чому моя мати не знає про те, що я Mrs. Collins. Вона доволі хороша та мила жінка, яка любить вирощувати кущові троянди та обожнює собак. Однак, її язик та любов до пліткарства… Вона дуже часто видавала мої таємниці й через це я від неї віддалилася, бо більше не могла довіряти. Мабуть, після цієї підстави я телефонуватиму їй ще рідше. 

Я дивлюся на Кріса й у нього бісики в очах грають. Мамине зізнання його потішило й зараз він насміхається наді мною. 

— Післязавтра ми летимо на Комо. Не переймаєтеся, вона зі мною у безпеці. — Він підморгує, неначе мама зараз стоїть перед ним. Жах! 

Страх і розпач відходять на другий план, а їм на заміну повертаються лють та ненависть до Кріса, які я з десяток років плекала в серці. Міцно стискаю кулаки й помічаю, щоб кісточки на пальцях біліють. Мої зуби неначе під тиском і от-от розтрощать один одного, не витримавши напруги. У голові все пульсує від злості. Тіло тремтить від нервів. Я схожа на блискавку, яка у будь-яку мить відправить на той світ чергову жертву. Спойлер! Цього разу нею стане Крістофер Коллінз. 

—  Як ти посмів? — запитую й до болю стискаю губи у пряму лінію. Коли він спускається зі стільця, я беру його за комірці сорочки й притягую до себе. — Крісе, я сказала тобі «Ні!». Ти корисливий нарцис! — Стільки образ крутиться у мене на язику. 

— Охолонь трішки, Мері. Це лише маленька гра, яка нікому не нашкодить. — Він бере мене за запʼястки й починає їх ніжно погладжувати. Хоче, щоб я розслабилася, а дзуськи йому. 

— Це не гра, а моє життя, — горланю мов навіжена. Добре, що хоч у нас немає сусідів.

— Ти була закохана в мене? — Помічаю, що він ледь стримує посмішку. 

Я розвертаюся, але він одним лише рухом розвертає мене до себе. Моє волосся вдаряє по його лиці, але він навіть на це не реагує. Щоб я точно не втекла, ковзає рукою під мою футболку й за талію притягує до себе. Іншою рукою забирає у мене з очей неслухняні пасма й притримує за підборіддя, щоб я не відвернулася. 

— Так, була! — Стаю на пальчики, щоб бути ще ближче до нього. Мої щоки не просто червоніють, а горять, але я ігнорую сором. Хочу покінчити з цим тут і більше не повертатися до сторінки з минулого, яку я для себе вже давно вирвала й спалила. — Якби я могла керувати своїми почуттями, то я б ніколи не закохалася в тебе, Крістофере Коллінз. У моєму серці не залишилося навіть крихти любові до тебе, як і поваги. Сьогоднішнім вчинком ти довів, що ти лише гарна картинка, під якою немає абсолютно нічого. Ти скаржишся на те, що жінкам потрібні лише твої гроші. Однак, за що тебе іще любити? Ти повівся як останній виродок! Ненавиджу тебе, ясно? 

Я більше не стримую сльози. Якби хтось мене зараз побачив, то певно б подумав, що в мене на лиці Амазонка вийшла з берегів. А втім, мій зовнішній вигляд зараз немає жодного значення. Не тоді коли моє життя, мрії та майбутнє руйнуються мов картковий будиночок від сильного пориву вітру. 

Кріс декілька секунд дивиться на мене і я не можу прочитати жодну емоцію, яку він зараз відчуває. Після цього він відпускає мене й руками чіпляється за бильця. Я без жодних слів вибігаю з його номера і, як на зло, наштовхуюся на працівника готелю. Збиваю його з ніг і стос білих рушників разом з чоловіком падає на землю. Мені потрібно бодай крихта удачі, хоч якийсь сонячний промінчик посеред цієї грози. 

Вибачаюся італійською й допомагаю незнайомцю. На що він лише здивовано оглядає мене у футболці Кріса й після цього дарує соромʼязливу посмішку. Від його реакції мені стає якось спокійніше. От би й мені так легко реагувати на все. Може я просто все драматизую і насправді ніякої катастрофи немає? У мене не залишилося сил, щоб розв'язати цю проблему сьогодні. Я тішу себе думкою про те, що сон піде мені на користь і я неодмінно впораюся з усім завтра.