8 глава

*Мері

У мене стається гастрономічний оргазм, коли я кладу до свого рота шматочки стейка один за одним. Хоч я й готувала цілком непогано, але до рівня Крістофера Коллінза мені було далеко. Коли я нарешті відвела погляд від тарілки, то зустрілася з карими очима, що не зводили з мене погляду. Він майже нічого не зʼїв і весь цей час просто дивився то на мене, то на краєвид. Він цього я почувала себе вкрай ніяково. 

— Я вже казала тобі, що це дуже смачно? — запитую я, витираючи залишки соусу серветкою зі своїх вуст. На мої слова він киває з широкою посмішкою. — Гаразд, тоді скажу ще раз, бо це неймовірно. — Мій внутрішній голос кричить про те, що я прийшла сюди геть не для того, щоб шкіритися своєму конкуренту й вихваляти кулінарні здібності, але я вперто його ігнорую. 

— До десерту готова? — Ох… То це ще не все? Він хоче нагодувати мене до смерті, а потім змусити зізнатися у тому, що я місіс Коллінз? Якщо це справді так, то його план геніальний. 

— Із задоволенням, — відповідаю я, червоніючи. Мабуть, я просто не звикла до того, що хтось із протилежної статі може так довго й захоплено дивитися на мене. Було щось у погляді Крістофера таке, що змушувало моє серце битися сильніше. 

Він прямує на кухню, а я тим часом аналізую сьогоднішній вечір. Все пішло геть не по плану і я знову накосячила, але… Востаннє коли я ходила на побачення, то мій кавалер втік від мене через те, що я випадково пролила свій напій. Ні мої щирі пробачення, ні нова сорочка, яку я надіслала йому наступного ранку не допомогли. І так було завжди. Як тільки у мене починалися бодай якісь романтичні стосунки з кимось, то я все псувала своєю незграбністю чи не смішними жартами, але Кріс… Здається, Коллінзові справді зі мною цікаво проводити час. Ох, мені це до біса подобається і лякає водночас. Якщо я й могла контролювати свої почуття, то його аж ніяк ні. 

— А ось і десерт. — Він ставить переді мною тарілку з тирамісу і я зараз готова обійняти його на радощах. Це ж мій улюблений десерт! Трясця, він не міг знати про це. Мабуть, це звичайний збіг обставин, або ж він просто також любить тирамісу. — Щиро каюся, що купив його в кондитерській за рогом. На жаль, десерти це не моя сильна сторона. 

— Ми не можемо бути ідеальні у всьому, Крістофере. Ти хороший письменник, а ще ти готуєш дуже смачні стейки. Гадаю, цього достатньо, — зізнаюся я. У світі є безліч речей у яких Крістофер Коллінз мастак, але навіть такий геній як він не може знатися на всьому. 

— Маєш рацію, Мері. І, не вірю, що я чую це з твоїх вуст. Ти справді вважаєш мене хорошим письменником? Навіть кращим за місіс Коллінз? — Він мене підловив, а я була настільки зачарована, що навіть не зрозуміла, як ця одна безневинна фраза вилетіла з моїх вуст. 

— Гординя — це гріх, Крісе. Не зазнавайся від моєї похвали, — повчально кажу. Він явно не задоволений моєю відповіддю, бо забирає в мене з-під носа ложку, якою я хотіла набрати десерт. Я кривлюся неначе дитя, в якого забрали улюблену іграшку. 

— І все ж? Хто кращий? Я чи вона? — Він набирає трохи тирамісу і підносить до моїх губ. Я трохи вагаючись розтуляю рота і, о, Боже, його готував хтось не менш талановитий, ніж Крістофер. Мабуть, я таки лусну цього вечора від їжі й не отримаю кришталеве перо. 

— Не скажу, — обурено промовляю й після цього посудина з моїм десертом опиняється в його руках. Це що за фокуси такі? — Віддай, будь ласка. — На що він з лукавою посмішкою заперечно хитає головою. Здається, я забула з ким маю справу. Кріс у шкільні часи був ще тим засранцем і зараз, як я розумію, нічого не змінилося. 

— Спочатку відповідь. — Він нахабно починає їсти мій десерт, хоч у нього під носом свій. Це взагалі законно? 

— Кріс! — шиплю я, мов та змія перед нападом. Він зʼїсть усе до останньої ложечки, а мій живіт цього не переживе й впаде в депресію.

— Якщо маєш бажання, то можеш спробувати відібрати, Мері Боумен. — Він говорить це так, неначе не вбачає в мені достойного суперника. Ну що ж, я йому зараз покажу. 

Тієї Мері, яка намагалася злитися зі стінами чи шкільною партою, вже немає. Я залишила її в минулому разом зі своїми страхами, комплексами та розбитим серцем. Нова Мері не боїться абсолютно нічого й готова на будь-які ризики. 

Я встаю і відсуваю стілець назад, щоб звільнити трохи більше простору. Нахиляюся через стіл і торкаюся нігтем підборіддя Коллінза, очі якого набувають ще темнішого відтінку. Золота ложка падає на плитку, видаючи неприємний звук, але нам не до цього. Мені подобається те, як він зараз реагує на мене. Як нервує й намагається цього не показувати. Як хоче податися на зустріч, але не робить цього, щоб дізнатися мій наступний крок. Як роздягає очима, але й пальцем не торкається, щоб не злякати. 

— Коллінз… — шепочу я, поруч з його вухом. 

На мені його футболка й все виглядає так, неначе ми весь день провели в його ліжку, а під вечір він вирішив приготувати для нас обох смачну вечерю. Ідилія, але лише на перший погляд. Насправді ж це ілюзія. Ми з Крісом конкуренти, вороги, суперники. Ми ті, хто опиняться в одному ліжку зовсім не через палке кохання. Можливо, нам обом складно це визнати, але це справді так. 

— Чого ти хочеш, Мері? — вперше в моїй присутності його голос звучить так невпевнено. 

Крістофер погано мене знає і зараз я для нього неначе та цікава загадка, яку він намагається розгадати, але я чудово знаю, що як тільки він знайде відгадку, то йому стане нудно. З Крісом не могло бути інакше. Всі його «стосунки» закінчували саме так, і мій мозок знав про те, що я не стану виключенням, але серце… Воно вперто надіялося на те, що я зможу щось змінити. Мабуть, воно все ще жило мріями 16-річної Мері, яка хотіла бути коханою та щасливою поруч з ним. 

— Хіба відповідь не очевидна? — дражню його. Мій ніготь ковзає нижче й тепер мої подушечки пальців ніжно ковзають по його шиї. Він сіпається в бік і я помічаю на його тілі сироти. Ніколи не думала, що мої дотики пробудять у нього такі відчуття. Гадаю, саме в цей момент я відчула владу над Крісом і це додало мені сміливості.