7 глава

*Мері 

Поки Кріс зникає за дверима своєї спальні, я обережно звільняю себе від сукні. Мій мозок плавиться чи то від пекучого сонця, що вирішило перетворити Сицилію і мене в тому числі на попіл, чи то від однієї думки про те, що Крістофер (трясця йому!) Коллінз буде рятувати мою обгорілу шкіру. Його дотики біля басейну, у ванній кімнаті, на пляжі та в усіх інших місцях, де ми були, зводили мене з розуму. 

— Тобі личить, — промовляє він з переможною посмішкою на вустах. 

Лише через декілька секунд я усвідомлюю значення його слів. Він зараз про комплект білизни, який подарував мені зранку. Про той самий комплект, який я мала зняти перед побаченням і заховати на дні своєї валізи, але я (тепер трясця мені!) забула про це через поспіх. 

— Я просто вирішила його приміряти. Нічого більше. — Надіюся, що його наївність дорівнює його красі й він повірить у цю нахабну брехню, що лунає з моїх тремтливих вуст. Я на території Кріса. У його клятому номері. На його дивані. У білизні, яку він купив, щоб зняти з мене згодом. Хіба ситуація може бути ще гірше? 

— Гаразд, Мері Брехунка-Боумен, лягай на живіт. — Я хочу сказати як сильно його ненавиджу. Як я мріяла помститися йому всі  ці роки. Як я бажала отримати цей титул і побачити його поразку на власні очі. Стільки всього я хотіла розповісти Крісові, але всі слова зависли в повітрі. Я зчепила губи в пряму лінію і зробила так, як він сказав. 

Через мить його пальці опинилися на застібці мого бюстгальтера. Він розщепив його, а потім видавив трохи крему й розподілив по обох своїх долонях. Я відчула, як всередині мене все стиснулося за мить до того, як він торкнувся моїх лопаток. Від омріяної прохолоди я інстинктивно закотила повіки й розслабилася. Моє тіло перетворилося на солодку вату поки Крістофер рятував мою шкіру від опіків. Коли вся моя спина була вкрита цим чарівним засобом, то я вже практично відправилася в царство Морфея. Вперше за ці декілька днів я була рада, що опинилася тут разом з Коллінзом. 

— Дякую, — шепочу я. Мабуть, Кріс подумав, що я зараз мов божевільна розмовляю з його декоративною подушкою, бо нічого не відповів. 

— Мері? — Я переводжуся в сидяче положення, притримуючи свій бюстгальтер. Навіщо я взагалі це роблю, якщо він напівпрозорий і через нього й так все помітно?

— Так? — Мені страшенно хочеться пити, а ще — зʼїсти це апетитне мʼясо. Однак, я готова відмовитися і від першого, і від другого, якщо Крістофер запропонує мені зробити масаж. 

— Забереш той крем з собою після вечері. — Він підходить до раковини й змиває залишки цього жирного білого засобу. 

Здається, чари Крістофера Коллінза не діють на мене на великій відстані, бо я починаю приходити до тями. Швидко застібаю бюстгальтер і очима намагаюся знайти бодай щось, чим я можу прикритися. Окрім свого капелюха та тієї огидної сукні нічого не знаходжу. Та я радше зʼїм свої улюблені туфлі, ніж вдягну її знову! Мій мозок намагається згенерувати якусь геніальну ідею, але в нього нічого не виходить, тому я прикриваюся капелюхом.

— Жаль, що я раніше не помічав наскільки кумедними бувають твої вчинки, Мері. Гадаю, ми б могли бути друзями, — сказав Кріс, тримаючись за живіт. І що в цьому смішного? 

— Звісно, — фиркаю я. Просто геніально. Насправді ж це було б повним фіаско, зважаючи на той факт, що я була в нього закохана в старших класах. 

— Наша вечеря стає все цікавішою. — Після цих слів він знову йде до спальні. І що цього разу? Невже я згоріла настільки, що мені потрібна ще одна порція крему? Що з моїм мозком не так? Чому він генерує стільки запитань сьогодні? Байдуже. Я вирішила скористатися відсутністю Крістофера й тишком-нишком підкралася до плити. 

Ніж стояв поруч і неначе той змій спокушав мене. А хто я така, щоб не повестися на стейк? Обережно відрізаю шматочок і кладу собі до рота. На мить я замислилася над тим, щоб послати до біса цю ненависть, зробити пропозицію Крісу, а якщо він відмовиться, то просто взяти його в полон і змусити смажити мені таке мʼясо до кінця наших днів. Боже, ну чому це так смачно й чому цей чоловік талановитий у всьому?

Я не втримуюся і відрізаю собі ще шматочок (гаразд, ніякий це не шматочок, а добрячий такий кавалок) і не встигаю я його до рота покласти, як відчуваю важке дихання Крістофера на своїй потилиці. Упс! Опускаю стейк назад і облизую палець, щоб не залишити ніяких слідів. Та, здається, вже пізно. Кріс кладе руки мені на талію й розвертає до себе обличчям. У нього на плечі висить біла футболка. Моя інтуїція підказує мені, що він приніс її для мене, щоб я не розгулювала по його номеру в одній лише білизні. 

— Як доречно. Дякую тобі. — Я усміхаюся на всі 32 (а от я вам і збрехала, бо мені зуби мудрості видалили) і плескаю його по щоці. Забираю футболку і хочу втекти, але опиняюся в пастці між кухонною плитою та тілом Коллінза. 

— Мері… — шепоче той, нахиляючись все ближче й ближче. Навпроти мене він такий широкоплечий та високий і… Я не хочу зізнаватися навіть самій собі, але мені подобається те, як він нависає наді мною. — Тобі не вдасться нічого приховати. 

На мить моє серце завмирає, бо мені здається, що він знає про мій план і про те, що місіс Коллінз — це я. А втім, цього разу я таки помиляюся, бо він подушечкою свого пальця стирає з кутиків моїх вуст залишки від стейка. Я підіймаю підборіддя трохи вище й дивлюся у ці неймовірно гарні очі карого кольору. Кріс схожий на бога, якого відправили з небес на землю. Якою б сильною не була моя ненависть до нього, але я визнаю той факт, що його врода неземна. Вона заворожує й змушує мене нервувати з ним, мої долоні пітніти, а коліна судомно трястися. Що він робить зі мною? 

— Це було… Дуже смачно. Вибач, але я не змогла встояти. — Я була авторкою, яка могла написати оду гарному голосу головного героя чи описати до найдрібніших деталей краєвиди Бостона, але зараз… Слова в моїй голові просто перетворилися на розкидані букви, які я не могла зібрати докупи.